— Аж о сьомій? — спитала Поліна.
— Сьогодні, значить, не виїдемо, — сказала Григорівна.
— Скажи, щоб раніше під’їхав, ми доплатимо.
— Ніяк, — сказав Толік. — І так пощастило, що він приїде.
Поліна мовчки пішла в хату. Там її зустріли невістка зі свекрухою. Пересидівши пару годин у сховку після стресу пакування в машину, кицьки вилізли просити їсти. І якщо чорна Друся бігла на всіх чотирьох лапах, то замучена Зуся повзла по-пластунськи. Поліна сіла навпочіпки:
— Боже, що з тобою?
Зуся не відповіла.
— Це від стресу, — винесла діагноз Григорівна. — Толік, у тебе є ромашка?
— Яка ромашка?
— Травичка.
Толіку підступила нудота від дитячих спогадів про ромашковий чай.
— А звіробій? — спитала Григорівна.
Толік похитав головою.
— Кицьку треба в тепле, — продовжила вона.
— До лікаря її треба, — сказав Толік.
— Так майстер же, — заперечила Поліна.
— Я лишу ключі.
Узявши Зусю, вони виїхали у клініку.
— А якби таке з нею в дорозі сталося? — спитала Поліна Толіка, тримаючи на колінах Зусю, загорнуту в ковдру.
— Умерла б кицька. Отакий з мене герой, бачиш? — сказав Толік. — Рятую котів. Нравлюсь тобі?
Поліна усміхнулась і глянула у вікно на виноградник. Вони проїжджали обнімальний дуб. Зуся кілька разів нявкнула страшним горловим звуком, наче в неї вселився котячий нечистий.
У черзі до лікаря було троє котів: трилапий, рудий і сіро-біле кошеня, яке лаштувало віроломний напад на папугу. Папуга сидів апатично, і якби в нього була брова, то він нею і не повів би. Лікар запросив Толіка, Поліну і Зусю, щойно з його кабінету вийшов принижений на вигляд бульдог.
Ветеринар був у паскудному настрої. Глибока зморшка між бровами вказувала на те, що більшість свого життя він проводить у задумливо- печальному вигляді. Дужка окулярів Gucci свідчила, що платять йому за це непогано.
— Машина збила? — спитав він, глянувши на Зусю в ковдрі.
— Ні, — сказав Толік, — їй ноги відняло. Мали сьогодні їхати в дорогу, запакували у переноску, а вона…
— Ага, ну ясно. У мене на руках сьогодні умер щур. Важкий день. Де ви її знайшли? — спитав ветеринар, дивлячись на Зусю із сумішшю втоми й нещастя.
— Це домашня киця, — сказав Толік.
Кудлата занехаяна Зуся усім своїм виглядом заперечувала цю тезу.
— Вона з України приїхала в евакуацію, — сказав Толік, щоб хоч якось виправдати Зусин зовнішній вигляд.
— А-а, — сказав ветеринар і перетворився на лагідного котячого тата, — бідне моє створіння. Це Путін тобі долю загубив, ага? — бурмотів він, перебираючи Зусині безвольні лапи, якими вона під його руками хаотично задригала.
— Стрес, — сказав він, — це саме той випадок, коли візит до мене зробив тільки гірше. Лишити вдома у спокої, давати води, їжу, снодійне. Медсестра вам випише рецепт.
— Що він каже? — спитала Поліна.
— Естрес, — повторив для Поліни ветеринар з англійською фрикативною «р».
Поки на касі Толік платив за цю цінну інформацію еквівалент двох пляшок непоганого вина, Поліна стояла із Зусею коло інформаційної дошки. Зусі щось вкололи, і вона спала.
— Отак буду знати, — прошепотів Толік, підійшовши до Поліни, — що від стресу може й ноги відняти.
— Подивись, — сказала Поліна.
На інформаційній дошці було фото йоркширського тер’єра.
— На Владіка похожий, — сказала Поліна.
— Мабуть, вони всі стають такі з часом.
Йоркширський тер’єр дивився з фото із виглядом, який буває тільки в деяких собак: веселий без жодних на те причин, чиста придуркувата радість.
— А що пише на оголошенні? — спитала Поліна.
— Кажуть, знайшли.
— Давай заїдемо? — спитала Поліна. — Раптом це Владік.
Григорівна тимчасом підійшла до кактуса із ножем і відрізала йому лапу, яка лізла на поріг. Лапа дуже важко різалась, наче кактус був пластмасовий. Та все ж з нього бризнув сік, і Григорівна капцем розмазала зелену рідину по порозі, щоб швидше висохло, і приставила до кактуса відро, щоб закрити його свіжу рану.
«Нічого, — сказала Григорівна сама до себе, — недовго тобі лишилось».
Поліна ж, тримаючи на колінах Зусю в анабіозі, переживала, чи встигнуть вони до приїзду майстра додому, якщо заїжджатимуть до гіпотетичного Владіка, тому попросила Толіка заїхати потім, хоча Толік знав, що майстер не приїде і можна хоч цілу ніч кататися за Владіком. З іншого боку, думала Поліна, якщо не заїхати по Владіка зараз, то завтра перед такою далекою дорогою, якщо відремонтують раптора, заїжджати ще дивитись, чи то не Владік, буде надто стресово.