Самій готувати гарячий шоколад мені досі не дозволяли жодного разу — хай навіть під Марининим наглядом. Досі я просто спостерігала за процесом зі свого кутка кухні, подумки ретельно занотовуючи кожен момент цього ритуалу.
— Сподіваюся, ти вмієш це робити, — мовила Сілке. — Адже якщо королівській родині не сподобається твій гарячий шоколад, менше ніж за годину про це дізнається ціле місто і моя чудова кампанія з листівками зійде на пси. У вас більше ніколи не з’явиться жодного клієнта, а я не отримаю винагороди. Ти хоч уявляєш, що мені довелося крутитися, як та муха в окропі, аби цю листівку взагалі надрукували?
Я заскреготіла зубами й схопила найбільший мідяний казанок.
— Я впораюся, — пообіцяла я їй. — А ти ліпше ворухнися.
— Тобто? — її брови злетіли. — Я ж не знаю, як готувати шоколад! Я не можу…
— Ні, я про це. — Я показала на тацю з шоколадним кремом. — Це треба віднести клієнтам, поки не вистиг.
— І ти хочеш, щоб це зробила я? — Сілке переводила погляд з таці на мене. Потім ураз розреготалася.
— Йой, — мовила вона. — А власне… чому б ні? Принаймні матиму новий досвід. — Вона рвучко розвернулася, зметнувши полами червоного сюртука. — Закладаюся, що твоїх поважних клієнтів ще ніколи не обслуговувала така дівчина, як я!
Насвистуючи крізь зуби, вона підхопила тацю й вийшла крізь двостулкові двері, високо скинувши голову. За мить я почула, як її сильний і впевнений голос бринить у залі:
— Леді й джентльмени! Наскільки мені відомо, хтось із вас чекає на це замовлення!
Ф-фух. Вона пішла. Плечі мої розпружилися. Глядачі — це останнє, чого я потребувала, коли вперше в житті вирішила самотужки приготувати гарячий шоколад.
Утім, зважившись нарешті взятися до справи, я раптом збагнула, що не можу. Кухня зненацька здалася мені величезною і порожньою, аж лункою. Я майже відчувала, як стіни довкола розступаються, а я дедалі меншаю й меншаю. Щомиті в грудях дужче й дужче стискалося.
Аж раптом надто знайомі слова забриніли в моїй пам’яті.
«Твої лусочки ще не зміцніли достатньо навіть для того, щоб витримати вовчі зуби».
«Ти можеш вважати себе лютим чудовиськом, але, опинившись за межами цієї гори, ти накладеш головою, ще й дня не мине».
Відтоді, як я втекла з рідної печери, минуло дванадцять днів. Я накивала звідти п’ятами, аби довести, що здатна захистити себе й наші скарби, хай там що про це думає матінка. Але «Шоколадне серце» — це була для мене не просто скарбниця, яку треба захищати. Це також був мій останній шанс на те, щоб стати щасливою. Якщо зараз я припущуся бодай найменшої помилки!..
«І чого ти зволікаєш, дівчинко?» — пролунав у мене в голові різкий і гучний голос Марини. Я розпростала плечі й підійшла до креденця, де зберігалися шоколадні пасочки. Одна цупка розсипчаста шоколадна пасочка, дві ложки меленого цукру, вода, молоко… трішки кориці, дещиця ванілі, дрібочка гвоздики і наостанок… Мене наче правець побив, моя рука знерухоміла над риночкою з ядучим порошком червоного перцю чилі.
Марина ніколи не розповідала мені, скільки саме чилі вона кладе до свого шоколаду. Якщо я додам забагато, королівська родина кашлятиме й задихатиметься. Якщо замало, то гарячий шоколад буде прісний, геть-чисто трава.
Якщо я думатиму про це, то ніколи не зважуся зробити вибір.
Отже, я вкинула до казанка неабияку щипоть сухого порошку чилі, аби не сушити собі над цим мізки. Або шоколад виявиться ідеальним, або спалить їм роти на попіл. Я не дізнаюся, поки вони його не скуштують.
Будь ласка, будь ласочка, хай вийде як треба! Нехай я подужаю сьогодні врятувати свою скарбницю! Нехай вони полюблять це місце так, як люблю його я!
Кришка казанка задзенькотіла в моїх тремтливих пальцях. Я накрила його й залишила гарячий шоколад варитися на вугільній жарівниці.
Сілке впливла назад у кухню, тримаючи тацю, заставлену порожніми філіжанками й келихами.
— Достолиха нових замовлень, — мовила вона ущасливлено. — Народ не хоче йти, поки тут королівська родина. Торгують витрішками. Тому принаймні виторг у тебе сьогодні буде гожий, навіть якщо твій гарячий шоколад виявиться просто огидним, еге ж? — Вона лукаво глянула на мене.
Але я не годна була навіть змусити себе відповісти на її жарт. Забагато експериментів на мене чекало…
…і провести їх треба було швидко.
Принаймні я вміла готувати шоколадний крем. Як замішувати тісто для шоколадних тістечок, я зеленого поняття не мала, але, на щастя, дюжина формочок з готовим тістом на дні чекали на столі, ще зранку приготовані Мариною. Я приготувала у величезному полумиску свіжу шоколадну начинку і, розливаючи густу духмяну суміш у крихітні формочки, від усього серця сподівалася, що, коли тістечка будуть готові, на смак вони виявляться незгірш, ніж їхній теперішній запах.