Вона прикипіла до мене очима й стишила голос, наче розповідаючи бозна-яку таємницю.
— Розумієте, я багато чого знаю про цю дівчинку, її викидали з кожного пристойного шоколадного будинку цього міста, бо вона прийшла просто з вулиці! Повірте, сер, її слова ламаного шеляга не варті.
Годі вже. Досить із мене цієї людської дипломатії. Це була війна!
Я кинулася до неї з гарчанням, розчепіривши пальці. Руки Сілке вчепилися в мене, перехопивши за талію, перш ніж я встигла встромити в пику цієї тітки нігті, наче пазурі.
— Ні! — просичала вона. — Авантюрине, схаменися!
— От, бачите? — Захекана помічниця лорд-мера тицьнула в мене пальцем. — Це достеменно звіреня якесь, а не дитина! Ви й справді бажаєте, щоб ця тварина готувала вам шоколад?
Я пручалася в руках Сілке, прикипівши очима до цієї жінки. Якщо вона так хотіла побачити, як діятиме за такої ситуації тварина, я б залюбки продемонструвала їй це.
— Та ви!..
— Юна леді… — Кронпринцеса підступилася до мене й накрила мої долоні власними прохолодними руками, змусивши мене замовкнути від несподіванки. — Я захоплююся вашою відданістю, — звернулася вона до мене. — І ціную пропозицію на власні очі побачити вашу загадкову кухню. Утім… — вела вона далі, незрушно дивлячись на мене, — …кав’ярні й ресторації в Драхенбурзі підпорядковані лорд-мерові й магістрату, і жодна з цих інстанцій не зверталася до нас по допомогу з цього приводу. Урешті-решт, — вона сумно напівусміхнулася, — ми ж усього-на-всього граф і його доньки, принаймні сьогодні. Розумієте?
— Ні! — вигукнула я. — Не розумію!
Вона легенько потиснула мої руки, а потім відпустила. Похитала головою. Її батько й сестра вже рушили до дверей.
— Я щиро зичу вам усього найкращого в майбутньому.
— У майбутньому мені не потрібна буде допомога. — Я майже задихалася від розчарування. — Мені вона потрібна просто зараз! Ви мусите вислухати мене! Зачекайте!
Але кронпринцеса з тією ж лагідною, співчутливою усмішкою вже повернулася до посіпак лорд-мера.
— І вам обом я також бажаю успіху у виконанні вашого громадянського обов’язку.
— Дякуємо, моя леді, — послугачка лорд-мера схилила голову, присівши у вигадливому реверансі. Проте я помітила, як вона вишкірилися, навіть не намагаючись це приховати, і від того шлунок у мене скрутило болем.
Коли кронпринцеса слідом за батьком вийшла із шоколадного будинку, не звернувши жодної уваги на мої розпачливі заперечення, дзвіночок над дверима зловтішно дзеленькнув. У горлі я відчула присмак жовчі, такої самої гіркої й пекучої, як полум’я, яке я втратила.
Цього просто не могло бути!
Але це сталося.
Покинувши родинну печеру, я прагнула довести, що чогось варта. Але, як і попереджала матінка, я зазнала невдачі.
Моє розпачливе ревіння луною розійшлося спорожнілою залою.
Розділ п’ятнадцятий
Менше ніж за десять хвилин після того, як я приготувала перший у своєму житті гарячий шоколад, щойно переповнене галасливе «Шоколадне серце» геть спорожніло. Відколи пішли королівська родина та інші відвідувачі, жодного витріщаки не залишилося біля вітрини. Навіть помічниця лорд-мера провела в шоколадному будинку не більше ніж дві хвилини. Її супутник зазирнув у кухню, але навіть не зволів туди зайти.
— Наче все нівроку, — гукнув він.
— Яке полегшення, просто диво. — Посіпачка лорд-мера зі злосливою посмішкою виписала нам сертифікат про пройдену перевірку. Аж сяючи, вона поклала його на найближчий столик. — Яке щастя для вас, що всі ці жахливі чутки тепер спростовані! Я перекажу лорд-мерові вашу найщирішу подяку.
Рука Сілке міцніше вчепилася в моє плече, але в цьому не було жодної потреби. Я просто вискалилася у відповідь на кпини цієї жінки. Навіть гарчати сил не було. Якби ж то моя воля, я б заховалася під розташованою якнайдалі звідси горою і ніколи б не потикалася назовні. Але тієї миті я не годна була і зі стільця звестися, хай навіть мені пообіцяли б печеру, повну золота. Я програла в боротьбі за власну територію. Для дракона дужчого приниження годі було вигадати.