і волосся на голові підніметься. На превелику силу одшептала Гаврилиха.
Г е р а с и м. Не надіявся, куме, щоб ви такі сміливі були...
Савка. Ну, а що ж його робить, коли грошей треба день у день! От і тепер: післязавтрього строк платить Жолудю за землю, держу там у нього шматочок, а тут не вистача. Договір же такий: як грошей в строк не віддам — хліб зостанеться за Жолудьом без суда. Та що там балакать! От, єй, правду вам кажу, куме: якби знав, що за цим разом дасть,— знову пішов би кликать, так грошей треба.
Герасим. Сміливі, сміливі ви, куме, з вами і не такі діла можна робить.
Савка. Ха! Чого там бояться? Страшно тілько без грошей, а з грішми, сказано ж, і чорт не брат.
Герасим (набік). Треба це на ус закрутить.
Савка. Куме! Та, може ж, таки найшлася б у вас там
яка сотняга? Позичте! Батьком буду величать.
Герасим. Що його робить? Хіба от що: я, знаєте, сам позичив оце у Хаскеля для домашнього обіходу; тілько платю п’ять процентів у місяць. Коли дасте п’ять процентів,
то я поділюся з вами, так уже, для кума.
Савка. П’ять?.. Та що маєш робить... І за це велике спасибі, давайте.
Герасим. Принесіть же мені запродажню запись на воли.
Савка. Як? Хіба ж я вам воли продав?
Герасим. Вийде так, ніби продали... Ніби! Розумієте? А я ті самі воли віддам вам до Семена, а на Семена ви віддасте мені сто карбованців і запродажню я розірву, а як не віддасте, то я візьму воли... Так коротча справа.
Савка. Це добра справа!.. То й воли до вас вести, чи
як?
Г е р а с и м. Ні. Ви підіть у волость, то писар знає і напише таку запродажню як слід, а ви запродажню принесете мені, то я вам гроші дам.
Савка. Та візьміть, куме, векселя, навіщо вам ця плутанина?
Герасим. Ні, куме, я переконався, що запродажня на-дежніще векселя...
Савка. Так... Ну, добре. То вже ж, мабуть, завтра принесу. А ви дома будете завтра?
Герасим. Дома.
Савка. Так... Прощайте. (Набік.) Е, куме, мабуть, і в тебе нечисті гроші, і в тебе душа вже не своя. (Зітхає, виходить.)
Герасим (сам). Одважний чоловік! До чорта ходив
і на все піде за гроші, а я візьму з нього вексель. Найшов дурня! Продай воли — бери гроші... не віддаси грошей — давай воли, бо то ж мої, я вже їх купив, я вже не буду править грошей, а воли давай. Так надежніще.
ЯВА VIII Герасим і Невідомий.
Невідомий. Здрастуйте вам!
Герасим. Здрастуй. (Набік.) Той самий жид... аж мороз поза шкурою пішов. Ну що?
Невідомий (озирається). А нічого...
Герасим. Приніс?
Невідомий. Є.
Герасим (зітхнув). Показуй.
Невідомий (оглядається кругом, загляда у вікно, потім виймає гроші, все нові, несе до столу, розклада на столі). Теперечки пізнавайте, почтенний, де тут фальшиві, а де настоя щі?
Герасим (довго розгляда, придивляється на світ). От так штука! От так штука! Не вгадаю! (Розгляда.) Не вгадаю!
Невідомий (знову зазира у вікно). І ніхто не вгадає. Я присягну на Біблію, що всякий прийме! Ето робота первий сорт. Ми не робимо такой дряні, як другі... їх роблять у англичан, і англичанин їх возить, а я у нього агентом.
Герасим. Ну й зроблені, ну й зроблені — прямо насто-ящі, і не кажй... Як дві каплі води, всі однакові... руб — руб, три — три — однаковісінькі! Покажи ж, будь ласка, котра фальшива?
Невідомий. Оце одна — руб, а це друга — три.
Герасим. Оці-о? Оці? Та ти давай мені таких грошей хоч лантух — прийму. Як же ти їх розбираєш?
Невідомий. Ми?.. Ето секрет. Нащо вам усе знать? Товар нравиться — візьміть, не нравиться — не беріть. Ми не нуждаемся в покупателях; ми їх розпустили і розпускаємо, може, міліон, і всі благодарять... Ви знаєте, теперечки етіх дєнєг скрізь доволі, може, і у вас у кишені єсть такі самі.
Герасим. Ну, так! Звідкіля вони у мене візьмуться? Хіба дав хто, справді? Ану, глянь. (Показує свої гроші.)
Невідомий (розгляда). Как нема, коли є!.. От одна трьохрубльовая, от друга... Хе-хе-хе! Ето усе нашей фабрикі.
Герасим. Свят, свят, свят! Та ти брешеш?
Невідомий. Побєй меня бог.
Герасим. Диво! От так штука! Оце, кажеш, фальшиві? Це я взяв від Жолудьова приказчика. Виходить, їх і у Жолудя доволі є... Он як люде багатіють. Я їх помітю: надірву краї... От тілько одно мені дивно: чом же ти сам не торгуєш на ці гроші, а тілько другим наділяєш?
Невідомий. Ви все любопитнічаєте. Ну, а отчего ви не продайоте фальшівих дєнєг? Відітє, у всякого своя комерція. У нас фабріка на весь свєт, другой такой фабрікі нема; ми продайом тисячу за п’ятдесят рублей... Разлі ето не торговля, по-вашему? Ми заробляємо мілі-они, а люде в двадцять раз больше... Ну, а якби ми самі на еті дєньгі товари купували? Хто б тоді так дешево робив гроші?