Герасим. А-а! То ти про це? (Набік.) Думав, що довідалась за гроші, аж всередині похолонуло. Ну, так що ж? Тобі яке діло?
Параска. Не хочу я нікого за невістку, опріч Мотрі. Сам казав, що будеш її сватать; діти полюбились, я до неї привикла, вона — до мене; дівка красива, здорова, зна всі порядки: коло птиці, коло свиней, коло корів — одно слово, хазяйка біля всього; в хаті, як у кімнаті; я вже нездужаю, а против неї, скілько їх у нас не було, ніхто хліба не спече, ніхто борщу не наваре, хоч і без олії іноді, а всі їдять, не нахваляться.
Герасим. Не треба мені ні доброго хліба, ні доброго борщу, бо чим краще спече, а смачніше зваре, тим більше робітники з’їдять... Мені треба невістку з приданим, з грішми.
Параска. Візьмеш в обидві жмені.
Герасим. Іди собі, не заважай мені думать.
Параска. Нехай же тілько Роман жениться на Пузи-рівні — не буде їй просвітлої години, я її заїм.
Герасим. Про мене, хоч цілком з начинням ковтни її, мені аби гроші. Іди собі, Параско, від мене. Тут думок, як піску в морі, а ти з чортзна-чим причепилась.
Параска. Які там думки, чом же ти не пораєшся зо мною?
Герасим. Не з твоєю головою мене вчить... Іди собі.
Параска. Тьфу! На твою дурну голову.
Герасим. Я тебе як плюну!.. (Заміряється її вдарить.)
Входе Савка.
ЯВА VII Ті ж і С а в к а.
Савка. Здрастуйте, з недільою будьте здорові.
Герасим. Спасибі, будьте і ви здорові.
С а в к а. А ви з старою, як сизі голуби, і досі буркочете?
Герасим. Еге!.. Нема нікого, то ми собі удвох...
Савка. Нагадали молодощі і буркотали?
Герасим. Іди, Парасю, по своєму ділу, а у нас своє.
Параска. Бодай ти пропав! (Вийшла.)
Савка. Бач — «Парасю». Любо й слухать, то все достатки роблять. А ми з старою тілько лаємось і все через гроші: того нема, другого нема — і раз у раз гир-гир-гир, гар-гар-гар! Оце й зараз посварились: виряджав її до церкви, а вона й напосіла: у других, каже, фургони любо глянуть, а я на возі, який ти хазяїн, каже. Така мене злість взяла, що мало-мало не потяг віжками,— а все гроші...
Г е р а с и м. Я, слава богу, і фургони маю, та моя стара не хоче їздить. Каже, потрудюсь пішечком для божого храму, а скотинка нехай одпочине.
Савка. От через те вам і бог дає! Охо-хо-х! Приніс же я запродажню... А Роман куди збирається їхать? ѵ Герасим (лічить гроші). Хочу свинку і кнурця купить у Пузиря,— хвалять завод... (Перелічивши, ліче другий раз. ) Що то гроші, куме! Свині завідські, коні завідські, вівці завідські... (Дає гроші.)
Савка. І де вони набрали таку силу грошви? Вже, куме, хоч ви мені що хочете кажіть, а я знаю, що більше нігде було достать грошей, тілько од нечистого. їх дід, кажуть, знався з нечистим, він як умирав, то доти не вмер, поки стелю не розібрали. (Хова гроші.)
Герасим. То було колись. А тепер, куме, такі люде понаставали, що чорт, не при хаті згадуючи, боїться і носа показать меж них. Так, хіба зведе дурну дівку з чужим чоловіком, поскоромить яку непутящу молодицю з недолітком, посварить батька з сином, зведе на бійку приятелів, а щоб він узяв у розумного чоловіка душу і за це дав йому грошей? Шкода: і душі не візьме, і грошей не дасть, бо чоловік його обмане... Тілько вдариться до доброго аблаката, то той таку машину підведе, що у чорта очі на роги повилазять. Ні, куме, тепер не ті часи... (Таїнствено.) Люде самі уміють робить гроші краще від чорта.
Савка. Тобто фальшиві?
Герасим (озирається, запира двері.) Еге. Та ще й які гроші. В вік вічний не розбереш, чи вони фальшиві, чи вони настоящі.
Савка. Не віриться мені, щоб такі гроші були. Я пам’ятаю, як один панок наробив фальшивих грошей, аж з Варшави привозив майстрів, а тілько випустив, зараз і піймався.
Герасим. Ну, а якби були такі гроші, що всяке прийме, то ви б згодились достать таких грошей.
Савка. Я? З охотою. Коли люде багатіють, то чом же нам не попробувать щастя... Надокучили прокляті злидні!.. Тілько горе моє — грошей нема; а без грошей же не достанеш і фальшивих бумажок. Та й де вони є отакі, як це ви кажете?
Герасим. Є... є... куме... Та ви зараз від мене прийняли на десять рублів фальшивих бумажок.
Савка (витяга гроші з кишені). Що це ви, куме... Господь з вами! Мені так страшно стало, як тоді, коли ходив викликать безп’ятого... (Розгляда.) Де ж вони тут? Це ви на глум мене піднімаєте?.. Гроші всі натуральні, як є!
Герасим. Отже, побий мене бог, меж ними є фальшиві, і таких грошей можна купить скілько хочеш... Пристанете у компанію? Купимо сто тисяч.
Савка. Стривайте, куме, помовчіть, нехай я опам’ятаюсь, бо з мене мало дух не випре... Сто тисяч! (Тре голову, потім тяжко зітхає.) Ні... Куме, може, ви жартуєте зо мною?