Савка. Чого ж ви не радієте, та плачете?..
Герасим. Це я так радію... Як же, як, розкажіть? Я мало не заслаб, ждучи вас.
Савка. Пустіть, сідайте. Вип’ємо, я вам розкажу.
П’ють.
Ви думаєте, я мало трусився в городі? Танцював так, що і зуб на зуб не попадав. Вчора хотів спробувать, чи приймуть у лавках, бо казначейство було заперте. Оце підійду до лавки та й думаю: а що, як пізнають, що фальшиві? Та й назад. Заспокоюсь трохи, знов іду і знов вертаюсь. Нема смілости. Зайшов у трахтир до Кукленчихи, випив одну восьмушку, другу випив, попоїв добре холодцю — і сміли-вость найшла на мене: вийняв фальшиву бумажку, даю Кук-ленчисі, а у самого серце затьопалось і волосся, чую, піднімається на голові, та вже й не знаю, як я здачу взяв! А як вийшов на улицю, то вже й землі під собою не чув. Мерщій до Лошкаря, купив пачку канату, даю знову бумажку; глянув на неї прикащик, прищурив око, у мене в душі захолонуло, а далі поклав у ящик, а мені дав здачу. Тоді я у казначейство, купив гербову марку у присяжного, приняв і присяжний, і дав здачі.
Герасим (радісно). Дав?! (Налива горілку й п'є.)
Савка. На другий день біжу у казначейство. Рано. Сидів довго і знов почав тривожиться. Кругом люде, щось балакають, не розберу... Пропасниця мене б’є... Аж прийшов казначей. Я увесь затрусився. Іти чи ие йти? Зціпив зуби, підійшов до віконця... Казать чи не казать, думаю, а тут казначей. «Тобі чого?» — питає... А воно — не знаю як — само зірвалось з язика: «Розміняйте гроші!» — «Давай,— каже,— чого стоїш?» Я дав, а в самого думка: «Тікать чи ждать?» І стою, як окам’янів. Коли це мене штовхають: «Чи ти, земляк, заснув, чи що? Тобі казначей дають гроші, а ти мов не бачиш і не чуєш?» Тоді я очумався, дивлюсь: срібні гроші дає мені в пачці. Я взяв і як одійшов від того вікна — як п’яний, хитаюсь. Помалу, помалу виліз надвір, аж тут разом наче проснувся і все зрозумів, тут радість мене напосіла така, що й сказать не можу. Іду та всім усміхаюсь... А якийсь пан питає: «Чого смієшся? Раденький, що дурненький?» А я кажу: «Ходім, пане, вип’ємо, я вас почастую».— «Пішов вон,— каже,— дурак!» Кажу: «Може* й так, та гроші є!» Зайшов у трахтир, випив трохи, купив пляшку рому і пляшку горілки та й додому, їхав прудко — всіх попереджав.
Тим часом-Герасим випив і налив чарку.
А! Куме, пиймо: це ка ті гроші куплено.
Герасим (цілує). Сьогодня увечері у нас буде сто тисяч!
Савка. А у мене тілько десять!
ге р а с и м. Куме! Я подарую вам ті сто рублів! (Виймає запродажню і рве.) От вам запродажня! Погуляймо ж трохи, а увечері, куме, як смеркне,— на вокзал... А знаєте, треба щось видумать, яку-небудь причину нашій гульні — щоб не догадались, бува. Я ніколи ке гуляю, щоб не було подозріння. А от що: засватаю я Романа на Мотрі — от і буде причина нашій гульні. (Гука). Параско! Мотря! Роман! А ідіть сюди!
ЯВА VI
Ті ж, Мотря, Параска й Роман.
Герасим. Випий, стара.
Параска. Що це з ним? (П'є.) Будьте здорові. Герасим. Обідив Пузир Романа! Не закликав у хату, так я женю Романа на Мотрі. Мотре, підеш за Романа? Мотря. Атож!
Герасим. Стара, що ти скажеш?
Параска. Я рада, що ти мене послухав! Такої невістки пошукать.
Герасим. А ти, Романе?
Роман. Спасибі вам, тату, що ви уважили мою просьбу. Герасим. А ви, куме?
С а в ка. Я? (Співає.)
Ой куме, куме, добра горілка —
Вип’ємо, куме, ще й з понеділка!
Герасим. Підтягуйте!
Савка.
Складемось, куме, грошей по сорок —
Вип’ємо, куме, ще й у вівторок.
Герасим частує.
Добра горілка, краща від меду,—
Вип’ємо, куме, ще й у середу.
Продаймо, куме, миски та ложки —
Вип’ємо, куме, ще й в четвер трошки. Продаймо, куме, рябу телицю —
Вип’ємо, куме, ще й у п’ятницю.
Покиньмо, куме, всяку роботу,
Вип’ємо, куме, ще й у. суботу.
Покиньмо, куме, всякеє діло,
Вип’ємо, куме, ще й у неділю. Од понеділка до понеділка Вип’ємо, куме, добра горілка!
Гуляй, душа, без кунтуша!
'Завіса.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Декорація1 та ж.
ЯВА І
Роман (один). Батько кудись поїхали з кумом, мати пішли до сусіди, а я оце .випровадив робітників пасти воли і забіг на часинку, щоб на самоті пожартувать з Мотрею, а її нема, певно, на огороді або з матір’ю пішла... Ну, вже це хазяйство допіка, нема тобі просвітлої години, раз у раз як у горшку кипить. От любимось з Мотрею, а через хазяйство нема часу і побалакать, поспівать любенько вкупці. Тепер ми вже й заручені, а волі нема. Де ж вона? Дать би їй звістку, що я тут, а то мати надійдуть, то так замір і пропаде, не поженихаємося і сьогодня! (Співає.)
Поламалась поличка у плузі,