Помагають і кладуть Герасима на ліжко.
Параска. Що з ним, що з ним, скажіть на милость божу?
Копач. Це, я вам скажу, реприманд! Качайте його, отак, отак! (Качає Герасима.) Ну, реприманд!
Параска. Та що воно? Що? Ради бога, скажіть, що то за болість така?
Копач. Та яка там.болість! Стривайте, я розкажу, а ви тим часом тріть груди, добре тріть. Так, так... Ви мене
слухайте... стоп! (Прислухається до серця.) Тріть, тріть, тріть... Опит — велікоє діло... Серце наче ворушиться... А-а. Та й перелякав же ти мене, Никодимович, мало не вмер від страху, ну, й йому б не жить на світі, якби не мій опит. Савка. Кажіть, що трапилось?
Копач. Все по порядку — коло одного центра. Ножа! Дають ножа.
Івановна, лийте йому води ложкою в рот.
Наливають води.
Ковтнув, єй-богу, ковтнув. Не журіться! Щастя маєте, що я ліг в клуні спать... Ліг, знаєте, я в клуні спать, і так мене один предмет заняв, що я й задрімав з думкою про нього; коли це сниться мені, що Роман позабирав копили кам’яні,— пам’ятаєте? Я вам розказував? Що на Боковеньці? Позабирав ті копили та й повісив надо мною їх. Тілько що оце сниться, аж щось мене по носі чирк, чирк... я рукою лапнув вгору, піймав за ногу, нога гойднулась, задригала і вирвалась, та як захарчить. Я схопився мов несамовитий, але зараз опам’ятався, запалив сірничок, дивлюся — і в очах потемніло! На перекладині висить Никодимович.
П а р а с к а. .Боже мій, боже, яке тяжке нещастя! Копач. Но! Опит — велікоє діло! Я зараз вийняв перо-чинний ніж і перерізав пояса... і Никодимович упав на землю. Гляньте — дише.
Герасим поворушився і спазматично в себе потягнув воздух.
Підводьте, підводьте.
Підводять Герасима, він ще потягнув у се.бе воздух і ніби позіхає, дрижить
і витирає піт.
Параска (плаче). Старий, старий!
Герасим. Де я? (Спазми.)
Копач. Пийте воду. (Подає.)
Герасим п’є.
Що з вами? Що це ви вигадали?
Савка. Та годі, куме! Буде здоров’я — будуть і гроші, а я навіки від них одрікаюсь, ніколи в світі не буду хотіть більше, ніж бог дає. Такої пригоди ніколи не ждав. Копач. Які гроші?
С а в к а. Он гляньте, як нас обманили.
Копач. А-а! Зразу догадався! Опит — велікоє діло! На ті$* тижні в городі була така сама оказія! І багато видурили?
Савка. П’ять тисяч...
Герасим (закльовується воздухом). Ой... ой!.. Копач. Бризкайте водою.
Бризкають. Герасим піднімається.
Та годі вам, Никодимович, убиваться. Заспокойтесь нащот грошей! От поїдемо на Боковеньку, там є гроші, там є сила грошей, вірте, що достанем. Мені само провідєніє указує цей путь... Примети які: скала, копил так і копил так, а посередині кам’яна фигура... не я буду...
Герасим. Обікрали... ограбили... Пропала земля Смоквинова! Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря! (Ридає.)
Завіса.
1890.
Хутір Надеждовка
Трагедія в 5 діях і 7 картинах
ДІЄВІ ЛЮДЕ
Зося Курчинська, потім жона Чалого. Сава Чалий.
Гнат Голий2 — його побратим.
1-й ^
2-й > запорожці.
3-й і
Медвідь3)
Грива4 і спеРшУ селяне, потім гаидамаки.
їй і
2-й > 3-й '
2-й } чоловіки.
3-
Г а Гі д а м а к а.
2-а } баби'
Нянька біля дитини Чалого. Кульбаба ч Кравчина5 І Яків > гайдамаки.
Молочай І Микита у
[П о т а п — козачок.]
ДІЯ ПЕРША
Середина пустки. Лави. Стіл на трьох ногах. Піч наполовину розвалена. На стіні висить жидівський халат. На сцені нема нікого.
ЯВА І
Медвідь і Грива, входять.
Грива (з косою направець в руках. З дверей). А хто тут є, озовися!
Медвідь. Нема ще нікого, рано!
Грива. А тут безпечно справді.
М е д в і д ь. Еге! Ніхто з сіпак дворових не загляне; а на селі то так скрізь і зорять, щоб не збиралися на раду.
Грива. Сюди ніхто і носа не наверне! Одно — далеко від двора, та ще й в яру глибокім, а друге — пустка, то побояться, щоб часом, бува, тіе здибав тут їх Сава Чалий.
Медвідь. Пани тут всі навколо тільки Сави Чалого бояться, а наш брат їх ні краплі не страшить, так вже привикли всіх вважать за бидло! А ти ж куди прямуєш?
Грива. У ліс до Сави.
Медвідь. Він буде тут сьогодня. Обіщав прийти на раду.
Грива. От і гаразд. А Сава митець!
М е д в і д ь. \ Запорожець, та й запорожець, бра, не кожний з ним зрівняється. Він вчений сильно: учився, кажуть, в Києві у братстві6. Його й на Січі поважають 7, там і батько його старий в повазі бувЛ
Грива. Вигодував Чалий сина Саву козакам на славу 8.