1-й чоловік. Та ще й десятину дай: від пасіки, виходить, очкового, дві курки, двадцять яєць, двадцять пасом прядива.
Г р и в а. А осип жита та вівса; чи, може, у вас того нема?
Медвідь. Є. А подорожчииа? Всього й не злічиш, бо кожний день вигадують нове: то шарварки, то заорки, то оборки, закоски, обкоски, зажинки, загрібки, огребки...
Г р и в а. А у нас ще не в зачет скілько: садить капусту, мочить льон, готовить його до пряжі, полоть просо, пшеницю, давать по черзі варту і на тік, і в двір, і в корчму!
Медвідь. Так, як і у нас! Скрізь однаково.
Всі. Хоч здихай!
1-й чоловік. Або тікай, або здихай, або роби щодня на панську казну.
Медвідь. А оце вчора загадали нову панщину.
Гаврило. Яку? Я ще не чув!
Медвідь. Один день за березову кору, один день за рижики, один день за опеньки; і ще — це вже прямо на сміх — один день панщини за ті квітки біленькі, круглі, як горох, що напровесні ростуть у лісі.
Грива. За просеренки б то?
Медвідь. Може, ще й за просеренки загадають, а то квіточки такі пахучі весняні, забув, як їх називали, либонь, конвалія, чи що?
Грива. Пахучі, кажеш?
Медвідь. Еге, такі біленькі.
Грива. Ага! Щоб і квіток не нюхали даремно. Ну, в нас до цього ще не додумались.
Медвідь. Додумаються! Один у другого повчаються! Я певен, що ще за сонце і за місяць будемо панщину робить, бо вони ж світять даремно тільки панам.
Всі сміються.
Гаврило. От і розсмішив нас Медвідь.
1-й чоловік. Що ж його робить?
Всі. Тікать!
Г а в р и л о. Куди?
Грива. Тікають люде звідсіль: одні до гайдамаків пристають, другі шукають нових слобід.
1-й чоловік. Та йти самому в ліс не штука, а от як жінку, діток безпомічних покинуть тут,— на них же упаде і помста, й кара.
Гаврило. Нема кому дать всім пораду добру.
Медвідь. Так от же Сава обіщав усіх нас вивести звідсіль.
Всі. Так будемо тікать!
ЯВА III
Ті ж і Микита, вбіга.
Микита. Від лісу йде великий гомін, багато десь людей зібралось. Брязк такий, неначе військо.
Грива. Може, це Чалий зібравсь обчистить панські комори.
Медвідь. Ану лиш, цитьте! (Прислухається біля вікна.)
Тиша.
Еге, чутно вже клекіт. Коли йдуть гучно, гомонять, то це не гайдамаки, а, певне, панське військо! Треба нам вийти звідсіля, бо як прийде охота освітить шлях, то корчму цю зараз запалять. Перше я вийду. Сидіть тихо. Та слухать: що звелю — робить всім миттю! (Вийшов.)
ЯВА IV
Т і ж, без Медведя.
Грива. З Медведя добрий був би ватажок.
1-й чоловік. Еге.
Гаврило. Як скаже що, то зараз і послухаєш. Грива. Добре слухаєм: звелів же сидіть тихо, а ми гомонимо.
Мовчать. Тиша який час. Хтось кашлянув.
Не кашляй!
Легкий сміх.
ЯВА V Ті ж і Медвідь.
Медвідь. Корчму минули. Та не мине нас, братці, лиха година! Це Потоцький з волохами своїми прийшов провчити нас за те, що ми не хочемо платити чинш.
Всі. От і діждали.
1-й чоловік. Пропащі ми!
Г а в р и л о. Закатує.
Микита. Я піду назирці за ними, коли що трапиться — дам звістку, а ви тут Саву дожидайте!
ЯВА VI
Ті ж і Сава Чалий, одягнений по-запорозькому, а з ним д в і баби, одягнені бідно, замучені.
Медвідь. І ждати не прийшлось.
Всі (один одному тихо). Сава, Сава, Сава!
Сава. Я, пани-браття!
Микита вийшов.
Чи поховалися сюди, як від шуліки горобці, а чи на раду всі зібрались?
Медвідь. Зібралися на раду, пане отамане, а тим часом і шуліка в село прилетіла.
Чалий. Сюди прилетіла, а звідсіля, може, не полетить. Тепер там, біля двору, мій побратим Гнат Голий з десятком добрих молодців Потоцького чатує, а завтра вже пошмалим крила.
Медвідь. Коли б же то!.. А це що за молодиці?
Чалий. Не знаю. Я тілько що зустрів їх, ховались тут, в яру, і вспів дознатись тілько, що в Лебедин 13 з Немирова 14 тікають. Ну, розкажіть, що робиться в Немирові у вас?
1-а молодиця. Ох, лебедики, бодай і не казать, нема у нас в Немирові ні права, ні суда, нема кому і пожалітись: до пана вельможного, до самого гетьмана Потоцького не можна доступитись, а шляхта урядова, особливо пан Жезні-цький, робить те, що сам захоче. Не буду вже розказувать за других, а скажу тільки про себе: сина мого, единичку, Гаврила Гуску,— це таке прізвище у нас,— пан Жезніцький повісив.
Всі. Ирод!
Чалий. Що ж син твій зробив лихого, що так покарано його?
1-а молодиця. Він швець, син мій Гаврило, швець, лебедику. Гарний швець, швець на весь Немирів; такого шевця нема ніде... Вже як пошиє кому чоботи, то і скидаючи, і взуваючи дякують. Еге. А пан Жезніцький признав його за гайдамаку! «Ти,— каже,— чоботи шиєш гайдамакам!» Чи він же знає, кому шиє? Чи ксьондз, мої лебедики, чи гайдамака, чи пан, чи свинар, йому усе одно — шиє! Побий мене бог, шиє, і гарно шиє: чи свинар, чи пан — шиє однаково!