Чалий. Та як же так, ні .з сього, ні з того — гайдамака?!
1-а молодиця. Ні, лебедику, ні, мій голубчику,— і з сього, і з того! Правду кажу, як перед богом,— і з сього, і з того! Пан Жезніцький звелів пошить собі чоботи, хороші чоботи, козлові. І пошив мій сип йому чоботи, настоящі козлові, хоч би й гетьманові, такі гарні. І запросив мій син п’ять золотих за ті чоботи — козел і весь набор панів, а тілько дратва та ще підкови, гвозді і шитво — і за все п’ять золотих. А пан Жезніцький розгнівався, каже: «Ти за честь повинен мати, що мені чоботи пошив, а ти п’ять золотих, гайдамако, правиш? У тюрму його!» Було б уже віддать йому ті чоботи, а Гаврило розгнівався, чобіт не дав і в тюрму йти не захотів. Прислали козаків і взяли його. Я вже і чоботи носила панові Жезніцькому, і оддавала так, без грошей. Не взяв.
І Гаврила повісив. (Плаче.)
Медвідь. Так от яке життя...
Чалий. І на очах у гетьмана самого. Куди ж ви йдете?
1-а молодиця. Тікаємо у Лебединський монастир.
Чалий. Ви, мабуть, сестри?
2-а молодиця. Одна біда людей єдна! Я, мій соколику, перекупка. Торгувала в Немирові-таки, вибачайте, яйцями, курми, молоко продавала і тим сама жила і шестеро дітей годувала, бо чоловік давно подався десь в світи, то я одним одна зосталась. І так собі торгую, і так собі бідую, і так собі діток годую!.. Що ж би ви думали, мої соколики? Той самий пан Жезніцький та ще Яворський-пан беруть та й беруть у мене в борг: і яйця, і всяку живність, вибачайте, а грошей не дають... Вони попривикали так: жиди дають їм все дурничкою. Так же жиди мають і від них користь: чи поскаржиться там на християнина, чи кого одурить, то за нього заступляться. А за що ж я їх буду дурно годуйать? Я в казну чинш платю. І почала я з них гроші править і при инчих панах, і так, де зустріну... Так пан Жезніцький велів мені, щоб я з своєї батьківської хати вибиралась. Твій чоловік, каже, гайдамака, і його хата піде в казну. Я не хотіла, сперечалася... Тоді пан Жезніцький витяг мене і дітей з хати, а хату запалив, і вона згоріла. От я й зосталася з торбами. Троє дітей померло, старшенькі пішли у найми, а я з кумою іду у Лебедин,— може, хоч помремо спокійно.
В с і (тяжко зітхаючи). Горе в світі, горе в світі!
Чалий. Одведіть їх хто у першу хату, нехай дадуть притулок, а завтра я спровадю їх у Лебедин,— нехай там моляться за нас.
Медвідь. Проведи їх, Паньку, до мене.
Панько. Ходім.
1-а і 2-а молодиці. Спасибі, добрі люде, за ласку. (Виходять.)
ЯВА VII
Т і ж, без Панька і молодиць.
Медвідь. Ну, пане Саво, будь нашим отаманом. Порадь, порятуй, поки ще й нас не повішали та не попалили. Всі. Заступись!
Чалий. Аби слухали.
Медвідь. Що ти звелиш, все зробимо.
Всі. Все, приказуй!
Чалий. Гаразд. Тілько перше всього ви знать повинні й наші думи, і наші сили, щоб зважить все, на що йдете, та щоб не ремствували потім, коли нам буде неудача, бо ждати всього треба...
Всі. Слухаєм, слухаєм!
Чалий. У Чорнім лісі15, в яру глибокім, в гущавині такій, що тілько вуж пролізе, ми кошем оташувались. Позад коша глибокеє провалля, а спереду і з двох боків рови глибокі покопали і, порубавши столітнії дуби, один на одного звалили. Війська маєм ми всього двісті чоловік і одну гармату. Це наші сили, це наш замок, куди в пригоді ми можем заховатись! У цьому місці не то що пан Потоцький, а всі українські пани нехай зберуться', нас не добудуть, аби харчі були.
Грива. Я пристаю до вашого коша! І, поки смерть мене не скосить, косити буду сам!
Медвідь. І я пристану.
Чалий. Тепер, коли ви знаєте, які в нас сили, послухайте і наші думи.
Всі. Слухаєм, слухаєм. (Слухають, витягнувши голови.)
Чали*й. Я всю Україну об’їздив і серцем всім переконався, що жити тут немає сили: отак, як вам, отак, як цим немировським бабам, отак усюди всім! ГІани з жидами, вірними своїми слугами, укупі знущаються над всім поспільством і знову зневажають віру православну, заводячи скрізь унію свою. Немає инчого рятунку: стару Україну покинуть треба всім і заснувати нову на вільних козацьких степах біля Лугу Великого 1С, за порогами понад Дніпром. Нехай зостануться мостивії пани самі в своїх маетностях великих і нюхають ті весняні квітки, за котрі панщину робити заставляють! Скажіть же всі, чи згодні ви зі мною?
Всі. Згода, згода!
Медвідь. Веди нас, Саво, куди знаєш.