Запорожець.І Та й ще з поспільства прибувають. Для того ж то й харчами так запасається наш Сава.р
1-й вартовий. Харчів нема куди й дівать: сто горлових ям повнісінькі зерна. Вже потомилися на жорнах хліба молоть.
Запорожець. Хліб — перве діло. Звідціль нас не добуде ціле військо, аби харчі.
1-й вартовий. Та Сава зна, що робить.
Запорожець. Розумний.
1-й вартовий. Та й побратим його Гнат Голий, бра, незгірше.
Запорожець. Запальний дуже.
1-й вартовий. Коли б вони не посварились, бо Гнат частенько згарячу на Саву гніватися став. . /
Запорожець. Вони брати, хрестами "обмінялись, то хоч і скаже згарячу що Гнат, йому всякчас, як я примітив, Сава вибачає.
1-й вартовий. Дай боже, щоб усе було гаразд!
Запорожець. Ходім — почуємо, що там нового нам братчики із Січі привезли.
2-й вартовий. Цікаво дуже! Шкода, що я не буду з вами.
ЯВА IV
Ті ж, Сава і Шмигельський.
Чалий. Здорові, пани-браття!
Запорожець (а за ним і другі). З поворотом, пане отамане!
Чалий. Спасибі! Що нового?
Запорожець. Двадцять братчиків приїхали із Січі і привезли листа якогось.
Чалий. Цікаво, що за лист! А ми горілки десять барил привезли, сушеної риби добули і десять пар волів... Нехай горілку Грива на замок запре і варту там поставить,— річ ласа... Рибу нехай складуть у тому курені, де сало й сіль, волів порізать на обід, а що зостанеться, то посолить і ті бочки докласти, котрі не повні ще. Оце й усі хазяйські справи. Тепер за військові приймемся. Клич старшину * і запорожців тих, що лист із Січі привезли, нехай ідуть і инчі, хто має охоту слухать новини.
Запорожець і вся варта пішли. 2-й вартовий стоїть вглибині біля грошей нерухомо, спершись на спис.
ЯВА V
Сава Чалий і Шмигельський на передкону.
Чалий. Тепер з тобою побалакаєм на самоті. Цікаво дуже знать, як ти довіз до Очеретного панну Зосю? Тебе послав навмисне я, щоб спробувать твою козацьку вдачу перше, а потім вже прийняти до коша. Ну, розказуй, побачимо твій хист.
Шмигельський. Прекрасна панна Зося — дочка підстарости Курчинського із Очеретного. Історію її давно вже знає вся околиця. Так я і скористувався цим; До першого села Потоцького привіз нас рудий орандар. А там, умовившись з панянкою, ми розказали цікаву байку, що ніби панну Зосю я від тебе викрав. Всі раділи і приймали нас, як дорогих гостей! А потім у кочі панськім до самого Курчинського у Очеретне одвезли. І я батькам віддав дочку, вони ж мені за те коня дали, як сокола, прудкого.
Чалий. Розумно й хитро! Митець з тебе не послідній, і я тебе охоче приймаю до коша.
Шмигельський. Я он який радий, що так сталось, що в час короткий заслужив від тебе, пане отамане, щире слово і хвалу!
Чалий. Скажи ж мені тепера, хто ти?
Шмительський. Шляхтич Іван Шмигельський. Служив при панських я дворах, але не зміг дивитися на тяжкі людські біди, так от і втік сюди.
Ч а лий. А ти правду кажеш?
Шмигельський. Хіба у вас тут солодко живеться, хіба не смерть тут кожного чека щодня чи в полі, чи на палі?, То за які б же ласощі хотів брехать тобі, мій батьку?
Ч а л и й. Та й то правда. Від розкошів до гайдамацького коша не підеш!.. Які ж ти кривди такі бачив, що утікати від панів тебе примусили вони?
Шмигельський. Кривди? О, та хіба їх перелічиш? Найбільша ж кривда в тім, що не однаковий для всіх закон, а справжнього суда зовсім нема, і той, хто дужчий, чужеє право зневажа...
Ч а л и й. О, то ти розумний, бачу, в батька син, та й вчений неабияк. А що ж би ти хотів зробить, щоб кривди тієї не було?
Шмигельський. Занадто вже великую ціну даєш ти розуму моєму... Ти, пане отамане, народну волю чиниш, ти на чолі стоїш коша значного, обміркував усе давно і знаєш, певно, чого хочеш і що робити будеш?.. І от себе всього я віддаю на твою волю, бо сам я знаю тілько те, що жити так, як ми тепер живем,— несила, що все скінчиться знов руїною, спокою ж в тім не буде!
Ч а л и й. Ти наче серце й мозок маєш мій і язиком моїм говориш! Не маю я охоти кров безоружних проливать і плюндрувати край!.. На бой чесний, на груди — груди, покликать хочу я панів. Для того сили я сюди збираю. Або поляжем всі в бою, або заставимо* панів зменшити панщину й податки і рівний суд всім дать! А тих, хто чуже право зневажає, карати смертію, хоч би то був і пан значний.
Шмигельський. З тобою поруч я готов рубати ворогів твоїх думок, а за одну краплину твоєї крові готов я виточить усю свою!
Чалий. Я чую щирість в твоїй мові; до тебе я душею лину і дуже рад тому, що шляхтич ти освічений і поруч станеш з нами, щоб боронить народ!.. Будь моїм приятелем, а коли що, то і пораду добру дай.
Шмигельський. За щастя за велике я те маю, що ти мене приятелем назвав, і всім життям своїм тобі я дружбу докажу.