Чалий. Вірю. (Помовчав.) Слухай, скажи мені: що, Зося рада, щаслива тим, що до батьків вернулась?
Шмигельський. Ні.
Чалий (зітхнувши). Дивно! Чого ж бо то?
Шмигельський. Дівоче серце ти запалив коханням!.. На тобі ось від панни перстень. Прощаючись зо мною, панна Зося дала цей перстень і сказала: віддай Саві і скажи йому, що я його кохаю й кохати буду все життя, і рада б більш була зостатись з ним, аніж вертатися додому. ,
Чалий (зітхнувши). Жалкую й я, що сталось так/ Ця. дівчина між гарними була б найкраща! Сказать по правді, її краса опанувала мною теж, а очі яснії, як небо, вже другу ніч мені спати не дають! Признаюся тобі, що я хотів женитись з нею, бо і вона на тее була згодна: На превелику силу я"задавив своє кохання, щоб не пошкодило воно моїй меті — повстанню! І от тепер одвіз її додому ти, а я щодня зітхаю й думаю про Зосю; хоч не пристало це мені, та що ж робить, коли ніяк не можу серця вгамувать... Але... забудеться, пусте!
ЯВА VI Ті ж і Гнат.
ЧаЛий. Здоров, мій брате! А це той козарлюга вже вернувся, спровадивши дівча, що я тобі розказував про нього... Але я бачу, брате, що ти сумний ізнову? Що сталось?
Гнат. Нудно тут сидіть згорнуйши руки. Щодня ми чуємо, як в Тульчині25, Немирові, Лисянці стинають голови братам, що сміливо боронять право, а ми тут мовчки ждем слушного часу, хоч нас набралось стільки, що всю Брац-лавщину 27 поставити уверх ногами можна! Пора і нам почать зненацька нападать, і різать, і палить напасників.)
Чалий. Брате! Ти тілько мстити хочеш, а я прогнать всі кривди хочу з України, щоб не було потім причини нам кров братерську знову й знову проливать! Про це не раз уже тобі казав я... І от прийдуть до нас всі ті ватаги, яким листи я розіслав: і на Подол 28, і на Волинь29 — і виступим тоді у поле справжньою війною! Буде ще час і силу, брате, і завзятість показать!
Гнат. Поки там що, а ми тепер страху нагнали б їм і сала залили за шкуру!
Чалий. Поспієм ще, пожди, щоб згарячу не зопсувати діла,— я жду людей, я жду гармат... А от почуємо, що кошовий нам пише.
Ті ж, запорожці і гайдамаки, одягнені як посполиті, в свитках, при шаблях. Деякі в одних сорочках, при зброї, у польських кунтушах,
постолах.
1-й запорожець. Ось тобі лист від кошового
2-й запорожець. А нас от двадцять, не вважаючи на те, що там написано в листі, прийшли тобі на поміч, батьку отамане!
Всі запорожці. Наші голови батькові Саві!
Чалий. Спасибі, лицарі преславні! Що ж тут в листі цікавого, побачимо. Ану лиш, пане Іване, прочитай, будь нам за писаря, у нас нема.
Шмигельський (читає). «Річ Посполита...»
Всі загули: «О-о-о!»
Чалий. Слухайте, пани-браття, тихо!
Шмигельський. «Річ Посполита жалобу московському урядові вчиняє, що запорожці, з’являючись на Україні, піднімають усе поспільство проти панів; що хлопи кидають грунти й оселю, ідуть в ліси й степи і там, при помочі січовиків, складаються в загони і, мов татари, нападають скрізь на шляхту, на жидів, навіть на замки; що край не має спокою, що все кругом плюндрують гайдамаки, пожежею й грабунком нищать Україну! А з поводу цього уряд московський приказує карати смертію тих січовиків, которі до гайдамак пристануть. Приказ цей об’являю і сам наказую від себе всім, хто на Україні,— вернутись в Січ, справляти службу військову, оберігать границі, не потурати гайдамакам, розганять їх, ловить утікачів і віддавать на суд військовий, щоб смертію карати непокірних».
Всі мовчать.
Чалий. Чули, панове?
Гнат. Це так! От і досиділись!
Починається гвалт: говорять всі разом. Серед гвалту повинні скілько можна виділятись Гнатові слова.
1-а купа.
Гнат. Пани ляхи самі всьому виною, вони знущаються над всім посполитством, що оселилося на слободах, вважаючи на привілеї!
Всі. Так, так...
Г н а т. З жидами, вірними своїми слугами, укупі зневажають віру православну, заводять унію. А пани, замість того щоб припинить себе і свою челядь, лютують на народ.
Бояться, щоб не повстали всі, та з страху самі себе розпалюють.
Всі. Правда, правда.
Гнат. Ощади не дають нікому, і вішають, і на кілки садовлять всіх, і винуватих і невинних. (Переходить в третю купу.)
2-а купа.
Г а в р и л о (почина на репліку: «От і досиділись»). Хоч не живи на світі!
Медвідь. Хто ж за нас заступиться, коли від нас і Запорожжя відсахнеться?
Г р и в а. А запорожців хіба милують?
Медвідь. Де зустріли — на палю!
1-й запорожець. Попустили себе так. Перше не посмів би ніхто з братчиками розправляться!
Г а в р и л о. Всі жили вільно на Вкраїні.
3-я к у п а.