Медвідь. На поміч їм усі пішли і там, у балці, вже зчепились в ручки.
Молочай. Не подоліють, бо їх багато... Ох, чую, що сила мене кида.
ЯВА VII
Ті ж і д і д-з н а х а р.
Знахар. Що тут робиться? Либонь, весілля десь кривавеє справляють? Лежу в своїй норі, і щось мені не спиться, а все здається, що в лісі клекотить і брязкотить. Так я й пішов сюди.
Медвідь. Батава страшна йде. Ось обдивіться лиш Молочая.
Знахар (полапав Молочая за руки, за голову). Ти, сину, зараз помреш, бо кров’ю стік.
Молочай. Одведи мене, мій брате, у печеру. Прощай! Прощайте, діду!
Знахар. Поклонись там нашим всім лицарям, що полягли за віру православну.
Молочай (до Медведя). Може, доведеться тобі, якщо жив будеш, побувать у Медведівці 32. Спитай там про Марину Житню, то мати моя... Поклонись їй і віддай ці гроші. (Дає.) Та розкажи старій в утіху все те, що знаєш сам про мене; а коли матері не знайдеш, то на громадське діло гроші поверни. Веди мене мерщій — я смерть вже чую.
Медвідь повів його в печеру.
Голос. Наші повертаються, тільки щось мало їх.
Знахар. Косить кирпата завзятих, а вони знову наростають... Коли цій різні буде край?
Медвідь (виходить з печери). Помер, Ще одного велетня не стало...
ЯВА VIII
Ті ж, Г її а т, III ми гол ьський і р е ш т а.
Гнат. А скілько нас зосталось?
1-й запорожець. Лиш п’ятнадцять, батьку, та й ті каліки всі.
Гнат. Дорого ж ми заплатили! Сорок п’ять лягло!
Гайдамаки всі п’ють воду. Дід роздивляється, перев’язує, шепче, дає пить
зілля.
Дай і мені води, мов у пропасниці, увесь горю. (П'є.) Сорок п’ять таких лицарів... Ох! Нема Вернигори, Молочая... Вовка.
Медвідь. Молочай дійшов сюди і там з Микитою рядом помер.
3-й запорожець. Вернигору оцей (показує на Шми-гельського) проткнув!
Г н а т. О, цей багатьох поклав, він Вовкові у мене на очах голову розвалив. Я думав — Сава і, кинувшись на нього, звалив на землю, але і тут ми довго ще боролись, поки йому я рота не заткнув своїм кисетом з тютюном!
Запорожець. Це старший! Чого ти куняєш?
Гнат. Дайте йому води. А я й не бачу, що тут наш лікар нагодився.
Медвідь (дає Шянгольському води). Напився?
Шмигельський (напившись). Спасибі.
Гнат. Ну, діду, перш усього до цього приступи, бо він вже віша голову, а мені б хотілося з ним побалакать, а потім повісить його.
Знахар (огляда Шмигельського). Він увесь рана. Тілько в однім ось місці з правої руки найбільш юшить, а то скрізь зашкорубло. (Шепче.) Ковтни. (Дає склянку.) Три рази...
Шмигельський п’є.
Гнат. А тепер дай і мені доброго чого напитись, бо всього пече.
Знахар. Стривай, давай руку. О, тут ще багато крові. А не чуєш, ніде тепленька не тече?
Гнат. Не чую. Певно, рани невеликі й зашкорубли. Обдивимось завтра.
Знахар. На, пий. Це зілля тебе зараз підтримає і сон добрий дасть.
Гнат (п'є). Ну, пане ляше, давай побалакаєм, бо скоро тобі стане легше — я тебе повісю.
Шмигельський. Я не собака, щоб мене вішать! Хіба немає інших кар? Посади на палю або шкуру здери з живого.
Гнат. Знайомий голос, і балачка чисто запорозька. Хто ти?
Шмигельський. Іван Шмигельський, приятель твого найпершого друга й побратима.
Гнат. Сави??! Пізнав! О, чом же ти не Сава! Я б тебе не вішав, а на цепу водив би за собою, а потім вимотав би жили з тебе.
Шмигельський. Мотай і з мене жили. Роби зо мною все, що з Савою б робив, і заспокой свою ти наболілу душу. Ні ти, ні я, ні Сава в тім пе винуваті, що йшли ми різними шляхами... А якби Сави слухав ти, не так би склалося, як зараз є.
Гнат. Найшовся б инчий Сава! Багато зрадників настало, що за панські ласощі й принади свій кидають народ і віру, до инчого люду пристають та й ворогують там проти братів своїх далеко гірше й більше, ніж сам ворог!.. Скажи мені: що Сава, як живе? Чи простим козаком, яким і був, чи паном став, як усі пани?
Шмигельський. Для всякого створіння назначено, де й і як йому слід жити!.. Риба живе у чистій воді, птиця в повітрі, звір в норах, а чоловік повинен жити так, як йому здається краще! Сава живе, як Сава; Гнат живе, як Гнат; Потоцький, як Потоцький.