Джура вийшов.
Т і ж, без джури.
Зося (біля вікна). З ними мало не ціла хоругв надвірних козаків... Чого б то?
Ч а л и й. То так бояться. Жезніцькому ввижаються скрізь гайдамаки. Він хоробрий тілько в замку, а за стінами замку тремтить, як заєць. Я його терпіть не можу! І чого це вони притислись?
Зося. Це перший раз... Ти ж, Саво, не показуй виду, що гості не в пору.
ЯВА V
Ті ж, Яворський і Жезніцький.
Яворський і Жезніцький. Пану полковнику чолом б’ємо.
Чалий. Прошу вас так не жартувать, панове! Я сотник тілько, навіщо ж величаєте полковником мене?
Яворський. Слухаю пана.
Жезніцький (подає лист, Сава чита). Це не жарт, ми б жартувать так не посміли! Пан Сава справді є полковник! Полковника ж достав за те, що у поход послідній розвалив град запорозький на річці Бугові і розігнав відтіль ватагу запорожців-гайдамак, спаливши церкву їх!.. Вітаємо ще раз полковника!..
Зося. Саво! Ти церкву спалив?
Чалий. В запалі, моя голубко, в кривавім бою не розібрали, чи то церква, чи просто будинок,— і спалили!.. Це гріх великий на моїй душі... Я каюсь і жалкую... але не вернеш!.. Багато дечого не вернеш! Ну, що про це... Зате, як бачиш, тепер полковник я і справді! Вибачайте, панове, що зразу не повірив.
Жезніцький. І не тілько полковник, а віднині Сава Чалий благородний шляхтич Речі Посполитої! А от і грамота від короля! (Кланяється, за ним Яворський.)
Чалий (розвернувши грамоту, поцілував). Спасибі вам, панове, за добрі вісті! Прошу сідати.
Сідають.
Тепера, Зосю, не будуть родичі тебе цуратись.
Зося. Байдуже. Шляхтичів багато, а Сава один!
Жезніцький. Ясновельможний гетьман теж віта полковника свого з королівською милостю і просить прибуть до нього завтра на обід і разом з тим принять ще подарунок. (Подає ш{е лист і кланяється.)
Зося. Що там ще?
Чалий (чага). Ясновельможний гетьман дарує синові нашому сто тисяч злотих і просить... щоб я сина свого... хрестив у католицьку віру!..
Зося. Для чого ж то?
Сава. Об цім ми побалакаєм з тобою опісля... Стілько, панове, разом наград, що я не знаю, що й сказать! Завтра приїду сам в Немирів і там подякую ясновельможного гетьмана за його ласку до мене! Джуро, меду!
Жезніцький. Тепер пану полковнику і шляхтичу не випада стоять, як перше, за хлопські інтереси, повинен він оберігати інтереси панські.
Джура вносить мед.
Чалий (налива кубки). Холопський і панський інтерес один: спокій і добробит! Але краще ми не будемо про це балакать, бо пан Жезніцький занадто розходиться зо мною у поглядах і вийде суперечка, а у такі щасливії хвилини я б не хотів сваритися з гостями дорогими. Прошу, панове.
Яворський (бере кубок). Слухаю пана!
Жезніцький. За здоров’я прекрасної пані полковни-кової і її сина.
П’ють.
Чалий (знов наливає). А пан Шмигельський ще не вертався?
Жезніцький. Нема ще й досі, і ясновельможний гетьман тривожиться.
Чалий. Я й сам в тривозі немалій, бо маю відомості, що тут десь недалеко Гнат Голий, і завтра я сам хочу йти шукать його ватагу... Прошу, пайове!
Яворський (бере кубок). Слухаю пана!
Жезніцький (бере кубок). Пан Шмигельський заздрить пану полковнику і, не пораявшись, пішов сам у погоню, щоб самостійно лаври взять.
Чалий (наливає). Пан Шмигельський — лицар. Велику має честь і славу при всіх дворах панських і нікому не завидує! Панове, прошу! (Бере кубок.)
Яворський (бере кубок). Слухаю пана.
Жезніцький. Ну та й слухняний же пан Яворський, коли приходиться пить мед!
Чалий. Зосю! Почастуй нас, рибко!
Зося (наливає). Прошу випить за здоров’я мого гайдамаки!
Жезніцький. Шляхтича!
Яворський (бере кубок). Слухаю пані!
Жезніцький. Прекрасну пані Зофію пан Яворський слуха, а свою пані не слуха!
Яворський. Ба, слухаю! Присягаю! Ми так кохаємось, що жить одно без другого не можем. От я вже зану-дився за моєю панею, бо хвилина без неї мені віком здається!
Жезніцький (Чалому). Бреше! Щодня б’є канчуком! Ну, пане Яворський, їдемо до Немирова.
Яворський. Слухаю пана.
Жезніцький. А як же б пан не послухав, коли вже сонце над заході і треба засвітла добратися до замку, щоб часом де не злапав нас бестія Голий!
Чалий. При вас мало не ціла хоругв козаків — і пан боїться?
Яворський. Я? Ні крапелини, присягаю! Що я їм зробив?..