Завіса.
ХАЗЯЇН
Комедія в 4 діях
ДІЄВІ ЛЮДЕ
Терентій Гаврилович Пузир — хазяїн, мільйонер.
Марія І в а повна — його жінка.
Соня — їх дочка.
Ф е н о г е н — права рука хазяїна.
М а ю ф е с — фактор.
Павлина — кравчиха з города.
Зеле II сь кий 1
економи.
_ . І ^ХЛ^ 11'-/ 1ѴІ гі •
Л іхта ренко )
К у р т ц — шахмейстер.
Петро Петрович Золотни цький — родовитий багатий пан.
Калиновим — учитель гімназії.
Зозуля — помічник Ліхтаренків.
Лікар.
Харитон — розсильний,
Петро.
Д е м’я н.
Дівчин а.
Юрба робітників.
ДІЯ ҐІЕРША
Кабінет.
ЯВА І
Феноген (входить з бокових дверей з халатом в руках. Говоре в другі двері). Петруша! Скажи хазяйці, що халат у мене...
А, це ви, Григорій Мойсєєвич? Заходьте!
ЯВА її Феноген і Маюфес.
М а ю ф е с. Доброго здоров’я, Феноген Петрович!
Феноген. Здоровенькі були. Що це ви нас відцурались? Давненько я вас не бачив.
Маюфес. Діла, діла, діла!
Феноген. Загрібаєте грошики!
Маюфес. Ет, поки заробиш грош, підошви побйош!
Феноген. Ну, не гнівіть бога! Домик чудовий купили!
Маюфес. За стілько літ — другії купили не домики/ а палати!
Феноген. Мало чого... Е-хе-хе!.. От гляньте!
Маюфес. Халат, ну?
Феноген. Халат міліонера! Бачите, як багатіють. Ще отакий є кожух, аж торохтить! Нового купувать не хоче, а від цього халата і від кожуха, повірите, смердить! Он як люде багатіють: учіться!
Маюфес. Ето што-нібудь особенного!..
Феноген. Ну й оказія ж нам була через цей кожух. Подумайте: швейцар не пускав Терентія Гавриловича у земський банк!
Маюфес. Ну, не пускав, а як пізнав, зараз пустив... Терентія Гавриловича і в рогожі пізнають!
Феноген. А так... Слухайте, Григорій Мойсєєвич, чи нема у вас на прикметі земельки?
Маюфес. Для вас?
Феноген. Еге. Постарів, треба на свій хліб.
Маюфес. Пора, пора самому хазяїном буть, хоч вам і тут добре.
Феноген. Гріх скаржитись! Та тільки то моя біда, що перше я купував, продавав і мав добрі куртажі, варт було побиватись; а тепер держить при собі. Коли-не-коли перепаде свіжа копійка! Так пошукайте для мене десятин п’ятсот.
Маюфес. Кругленький шматочок! Постараюсь. А тепер проведіть мене до Терентія Гавриловича.
Феноген. Ходім! Тілько шукайте землю поближче до вокзала...
Маюфес. Што-нібудь особенного...
Зел енський (з дверей). Феноген Петрович, можна?
Феноген. Заходьте, я зараз! (Вийшов з Маюфесом.):
Зеленський, а потім Феноген.
Зеленський. От і шапкуй перед хлопом! Не можна інакше: силу має, а може, сам і нацьковує, аби зірвать,— треба загодить!
Входе Ф с II о Г С II.
Феноген. А що скажете? Кажіть скоріще, бо незабаром сюди хазяйка вийдуть.
Зеленський. Терентій Гаврилович гнів на мене має, і я боюсь, щоб мене не перевели в Чагарник на місто Ліхта-ренка; а там менше жалування, у мене сім’я... замовте словечко... (Виймає гроші.)
Феноген. Та що ж я можу... Знаєте, який наш хазяїн, часом щоб не подумав, що ви мене підкупили, у нього честь — перше всього!
Зеленський. Дурно ніхто нічого не робе: ви для мене, я для вас. (Дає гроші.) Замовте добре словечко, ви найближчий до хазяїна чоловік.
Феноген. Та я попробую... Тілько хто його знає, як... (Бере гроші.) Це ви мені позичаєте... А якщо нічого корисного не вийде — я віддам.
Зеленський. Ваше слово все переборе. Нехай і в Чагарник переводять, та хоч би жалування не поменшили... Я крадькома сюди, а тепер в контору. (Вийшов.)
ЯВА IV
Феноген (сам, лічить гроші). Двадцять п’ять! Якби не давали, то я б і не брав. А коли дають — бери! І сам хазяїн наш всіх научає: з усьюго, каже, треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть —тягни! Так він робив і т£к робить від юних літ, а тепер має міліони! Чом же мені не тягнуть, щоб і самому стать хазяїном. Та я й не тягну — дають. Тут і гріха немає!..
Голос Пузиря: «Феноген, давай халат».
(У двері.) Ще не зашили, зараз принесу.
ЯВА V
Феноген, Марія Івановна, Соня і кравчих а.
Феноген. Нате, та скоріще латайте, бо вже кричали, щоб подавать халат; а я піду до них, скажу, що ви взяли позашивать дірки. (Вийшов.)
Марія Іван овна. Ну лиш, приймаймось разом. Ось дірка. Ти, Соню, тут латочку наклади; а ось порвалось — тут я зашию; ви ж здіймайте тим часом мірку.
Всі принялись за роботу.
Хоч ти що хоч говори — не хоче купить нового, так оце я грошей крадькома наскладала, і ми йому такий халат справимо, що він і сам ним любоватиметься! Бачите, через два місяці рівно будуть іменини Терентія Гавриловича, треба, щоб халат поспів якраз на іменини. Я не можу йому від себе подарувать, бо буде страшенно гніватись, що такий роз-ход зробила, та ще й гроші брала крадькома. Халат, голубочко, 'буде дуже дорогий! Пятнадцять аршин ліонського бархату, по дев’ять рублів аршин, і двадцять аршин шовку по три рублі, шнур товстий шовковий, чистого шовку, з китицями,— тридцять рублів, вам за роботу п’ятдесят рублів — всього двісті сімдесят п’ять рублів. Це вже Соні так захотілось. Вещ цінна і хоч кому кинеться у вічі, а ви запросите тілько п’ятдесят рублів. Розумієте? Терентій Гаврилович як побачить, що таку дорогу вещ можна купить задешево, сказать, за безцінь,— зараз і купить! Так от ми й діждемось, хоч хитрощами, що цей халат він скине і буде носить такий, що хоч куди — не сором! Ви ж, голубочко, настьогайте підкладку густо-густо узорами; на полах вишийте в гладь буряки з розкішним бадиллям, а на бортах вишийте барана і овечку. Та зробіть так, щоб він зразу побачив, що вещ дорога, а продається дешево! Розумієте?