Пузир. Опасне діло... А почому Петро Тимофієвич думає заплатить кредиторам, не чули?
Маюфес. Копійок по десять, а па худий кінець по двадцять копійок.
Пузир. Так. І Петру Тимофієвичу зо всіми розходами достанеться два милійона чотириста тисяч.
Маюфес. Ні, так не вийде. Рівно милійон назначено тілько на розплату і на всі розходи — агентів багато!
Пузир. Виходить, два милійона чистеньких? І це кругла сума! З нічого два милійона? Капитал! Такого капиталу кредитори не подарують. Найдуться завзяті, будуть судиться, а як діло дійде до суда — тоді*погана справа!..
Маюфес. Нікогда!! Візьміть в разсужденіє: вся ця сума розкинеться не на бідолах яких, а на московських, на лодзінських фабрикантів та на всякі банки! Фабриканти та банки розкинуть потері на других, підведуть свої баланси — і квіта. Ха-ха! Що їм така сума — виграшка!
Пузир. Еге! Для багатьох, мовляв, виграшка, а для одного капитал! З миру по нитці — голому сорочка!
Маюфес. Ха-ха-ха! Істина глибока.
Пузир. Ну, добре. Я переведу на свої степи дванадцять тисяч ваших овець до осені, а восени на салган разом з своїми. Це все добре... А яку ж я матиму користь за поміч?
Маюфес. От за цим же мене й послано до вас, щоб ви сказали свої умови.
Пузир. Трудне діло... Страшне, опасливо діло!.. Двадцять процентів з валової виручки. Менше не візьму.
Маюфес. А чом же не з чистої прибилі?
Пузир. Може, хто другий візьме з чистої.
Маюфес. Про других нічого й балакать. Все діло треба вести без документів, на честь! А кому ж повірить: тілько таким хазяїнам, як ви! Ви не захочете взять чужого?
Пу зир. Навіщо мені чуже, коли у мене й свого доволі... Так двадцять процентів з валової виручки. Коли согласні, переганяйте овець на мої степи.
М аюфе с. Ваше слово для всії околиці — закон, і вже коли не можна взять двадцять процентів з чистої прибилі, нехай буде з валової виручки. А дозвольте знать: які розходи будете лічить?
Пуз и р. Випас, чабани, догляд.
М аюфе с. Ваше слово — закон! А па які степи переганять овець?
Пузир. Па Суху Балку - три тисячі, на Роздолля — п’ять тисяч і на Кам’яний Брід 1 — чотири тисячі!
Маюфес. Завтра всі розпорядки зробимо... Терентій Гаврилович, я чоловік бідний, служу і вам, і Петру Тимофеевичу... Самі знаєте... Скілько ваша ласка?
Пузир. Поки не буде видко мого заробітку, я не можу назначить вам нічого. А восени, після салганів, я вас не обділю, заплатю по-хазяйськи.
Маюфес. Ваше слово — закон; ваша честь — вище всяких векселів і розписок! Надіюся, що не обділите бідного чоловіка! Прощайте, треба поспішать, щоб не пропустить поїзда.
ГІ у з и р. О, ще поспієте!
Маюфес. А чи на вашім вокзалі можна пообідать?
Пузир. Я нігде на вокзалах не обідаю, бо возю свої харчі. Феноген!
Входе Феноген.
Чи на нашому вокзалі можна пообідать?
Ф єн о г е п. Бухвет є.
Ма іо ф е с. Треба поспішать, бо їсти хочу, аж шкура болить.
П у з п р. Тут недалеко. '
Маюфес. Та мені небагато й треба: хоч би чарку горілки та шматок хліба... Ха-ха-ха! Так, кажете, бухвет є? Феноген. Є.
Маюфес. Прощайте! (Вийшов.)
Феноген і Пузир.
Пузир. Всякий чорт сюди прийде голодний, а ти його годуй! Нема, щоб з собою привіз солонини там, чи що. Нехай не звикають!
Феноген. Це не ресторація, а хазяйський дім!
Пузир. А він дума — постоялий двір. Клич економів.
Феноген (ідучи). Охо-хо-хох.
Пузир. Чого це ти так тяжко зітхаєш?
Феноген (махнувши рукою). Та...
•Пузир. Ну, що там, кажи?
Феноген. Зеленський наш дуже стривожений тим, що ви на нього гніваєтесь... А він чоловік усердний, сім’я велика... Жаль мені його дуже, а коли обидите, то й гріх,— він для вас і в огонь, і в воду! З коня не злазить цілий день, побивається...
Пузир. Оцього вже я не люблю! Краще ти не мішайся не в своє діло...
Феноген. Диви, мішаюсь! Самі питаєте, чого зітхаю? Я й кажу, бо у мене болить, а зовсім я не мішаюсь! Ви хазяїн, ваше діло хоч і без хліба зоставить вірного слугу.
Пузир. Ну, ну, годі вже... Клич!
Феноген (в двері). Заходьте!
ЯВА VIII
Входять Куртц, Зеленський і Ліхтаренко; увійшовши, кланяються.
Двері напіводчинені. Феноген,,пропустивши економів, сідає на стулі так, що йому все чуть і видно.
Пузир. Доброго здоров'я! Ну як таки ви, пане Зелеи-ський, і досі не загнуздали мануйлівських мужиків?! Де ж це видано, щоб на буряках платить робочому по тридцять п’ять копійок в день? (До Ліхтаренка.) Порфирій! Почому у тебе в Чагарнику робили і роблять поденно?
Ліхтаренко. З початку весни по п’ятнадцять копійок, потім по двадцять, тепер, в гарячу пору, по двадцять п’ять на їх харчах!