Феноген. Ось газети і листи з вокзала привезли. Пузир (бере листи). Поклади, газети на столі, -увечері Соня прочитає. (Чита лист.) Феноген, ти знаєш Чоботового сина, Василя?
Феноген. Бачив. Бова-Королевич! 3 Пузир. Старий просить дозволу сватать Соню. Феноген. Перше спитайте Соню.
Пузир. Що ти мелеш, з якої речі? Сам кажеш, що Бова Королевич, до того один у батька, а батько хазяїн на всю округу... Якого ж їй жениха?!
Феноген. А може, у неї є на прикметі!
Пузир. Пройдисвіт! Так буде, як я хочу!
Феноген. Ой, це вам не Катя, та мовчала до смерті, а Соня...
Пузир. Ет, дурощі! (Читає.) Феногенушка! (Встає.) Знай наших! Получив орден Станіслава Другої степені на шию 4 — а?
Феноген (цілує його в руку). Слава богу! (Витирає сльози.) Покійний батюшка порадується на тому світі!
Пузир. Не дурно пожертвував на приют5. Восени поїдемо на засіданіє в земський банк — нехай всі ті, що сміялися з мого кожуха, губи кусають!
Феноген. Так ви зробіть собі, Терентій Гаврилович, нову хорошу шубу ї хороший сіртук* бо орден буде у вас на шиї, а кожух зверху, то нас знову швейцар виганятиме з прихожої, як торік виганяв.
Пузир. Я розхристаюсь, як будемо входить; тілько на поріг, а тут йому перед самим носом блись — орден! Ну, та й швейцар мене тепер пізнає! Дався я йому взнаки; пам’ятаєш, як молив потім, щоб я його простив,— у руки цілував, навколішки ставав!
Феноген. Перше опаскудив, на сміх усім кинув, а по-, тім просив... Такого хазяїна виганяв з прихожої, прийнявши за старця, а все через кожух. Старий він, тридцять літ носите, дуже торохтить і сильно лоєм тхне.
Пузир. Ну, гаразд. По случаю ордена зроблю шубу з лисичого хутра.
Феноген. Єнот краще!
Пузир. Ну, єнот!.. Хтось стука!
Феноген (одчиняє: двері.). Петро Петрович!
Пузир. Милості просимо!
Входо З О Л О Т II Н Ц Ь К II її.
ЯВА XIII
Феноген, Зо ЛОТНИЦЬК II й і Пузир.
Феноген цілує Золотпицького в руку.
З о л о т п и ц ь к и й. Здоров, здоров, Феноген! А ти, Крез 6, як поживаєш?
Пузир. Вашими молитвами.
Чоломкаються.
Хоч і не такий кремезний, як вам здається.
Золоти ицьк и й. Не кремезний, а Крез! І все в тім же халаті! Пора тобі його скинуть!
Пузир (сміється). По-домашньому, по-хазяйськи!
З о л о т н и ц ь к и й. Давно я тебе не бачив! Що ж, багато ще купив землі?
Пузир. Нема підходящої!
Золотницький. Все скупив?
Пузир. Ні, ще не все! Може, продаєте Капустяне?
Золотницький. Дай віка дожить, не виганяй ти мене з Капустяного! ГІотомствених обивателів і так небагато в околиці осталось, все нові хазяїни Захопили, а ти вже й на мене зуби гостриш. Успієш ще захватить і Капустяне, і Миро-любівку.
Пузир. Ні, мабуть, не доживу до того часу!.. А скілько б ви справді взяли за Капустяне? Я не купую, а тілько так цікавлюсь!
Золотницький. Приціняєшся на всякий случай! Ха-ха-ха!.. Два міліони! А? Не по зубах?
Пузир. Продавайте, то й побачите, чи по зубах, чи ні!
Золотницький. Не можна разом все ковтнуть — підожди трохи! От я строю сахарний завод, завод лопне — Капустяне твоє! Ха-ха-ха! Слухай, поки там що: приставай в компанію, три чоловіки уже єсть, давай чотириста тисяч — будеш четвертий, і поставим в Капустянім сахарний завод!
Пузир. Не моє рукомисло! Я цього діла не знаю, а коли не знаєш броду — не лізь прожогом в воду! Ставте самі, а мені дасте сто тисяч авансу, то я вам на увесь завод постачу буряка, як тепер постачаю па Кульпинський заводі
Золотницький. А ги все-таки обдумай. Буряки буряками, а прибиль від заводу само собою. От поїдемо зараз у город, там тобі все викладуть як на долоні, і ти побачиш, що діло корисне. Завідський промисел — велика річ!
Пузир. Я ще до цього не дійшов!
Золотницький. Пора вже. Поїдемо зараз в город, я тебе обзнакомлю з ділом, а ти, прислухавшись, обдумаєш.
II уз и [). Цс можна. До речі, мені треба орден получить.
З о л о т и II II ь К И Й. Який?
Пузир. Станіслава второй степені на шию!
З о л о т и п ц ь к и й. В такім разі шампанського став!
Пузир. А де я його вам візьму?
Золотницький. Так у городі поставиш, там найдем.
Пузир. Та, може, я ще і не поїду, бо діла у мене дома є й трохи таки нездужаю.
Золотницький. Уже злякався, що шампанського треба ставить. Ну, я сам поставлю; а тим часом давай чого-небудь попоїсти, бо ти не догадаєшся нагодувать, а я голодний!
Пузир. Зараз будемо обідать. Тілько вибачайте — у мене фрікасе нема, а по-хазяйськи: солонина до хріну, борщ, заварювана каша до сала та пиріг, може, є з яблок.