П е т р о. А все ж таки у борщ почали кришить картоплю, а борошно для хліба сіяти на густіще сито і краще випікати.
Дем’я н. Поки обробились, а після Семена так почали годувать та морить роботою, що ми покидали заслужені гроші та й повтікали, а він тоді й не скаржився, бо йому ковінька на руку: мед собі зоставив, а бджіл викурив з улика. Тікаймо краще, поки ще скрізь робота є.
ЯВА II
Ті ж і Феноген (на ганку).
Феноген. Що за гвалт, чого вам, ідоли, треба?
Д е м’ я и (з гурту). Сам ти ідол!
Ф е н о г е и. А11 у, вийди сюди, хто то сміливий обзивається?
Дем’ян (з гурту). Вчені. Зачинщика хочеш? А дулю? Краще ти йди в гущу, то, може, розм’якнеш.
Петро (до гурту). Та цитьте!.. Діло є до хазяїна. Викличте хазяїна.
Феноген. Що за бунт, чого вам треба?
Всі. Хазяїна!
Ф е н о г е н. Та не кричіть так, бодай вам заціпило! Хазяїн в городі.
Петро. Ну то хазяйка, може, є?
Феноген. Хазяйка у вас на кухні є.
Петро. Нам пані-хазяйку викличте.
Феноген. А бодай ви не діждали, щоб я для вас пані-хазяйку тривожив, вони у нас хворі.
Дем’ян (з гурту). Бреше, старий пес!
Ф еноген. Щастя твоє, що я не чую добре, що ти там варнякаєш!
Дем’ян (з гурту). Бодай же тобі так заклало, щоб ти й зозулі не почув!
Феноген. Виходь сюди! Виходь! Я тобі покажу, як такі слова говорить...
Петро. Які слова? То вам почулось, ви ж глухі, дядюшка?
Дем’ян (з гурту). Глухий, як «дай», а «на» він добре чує!
Феноген. Гайда па роботу!
Всі. Хазяйку давай!!
ЯВА пі
Ті ж, Марія Іва повна і Соня.
Марія Іванови а. Що тут таке?
Феноген. Бунт! Гей, Харитон, махай за Ліхтаренком!
Петро. Цитьте всі! (Виходе вперед.) Ніякого бунту, пані хазяйко, ми не робимо, а тілько просьба до хазяїна, а як хазяїна нема, то до вас. Гляньте, яким хлібом нас годують, гляньте, який борщ нам дають! ^
С о и я (взявши хліб). Боже мій! Мамо, невже це хліб?
І такий хліб у нас люде їдять?
Марія Іванови а. Я не знаю, доню, перший раз бачу. Мені до цього нема діла!
Петро. Згляньтесь, пані і панно! Хіба це хліб? Це по-тембос! Пополам з половою, поки свіжий, то такий глевкий, що тілько коники ліпить, в горло не лізе, заліпляє пельку; а зачерствіє, тоді такий твердий*, як цегла,— і собака не вкусе.
Д ем’я н. Таким хлібом можна з пушки-маркєли стрілять у неприятеля!
С о п я. Мамо!
М а р і я І в а її о в п а. Я не знаю...
Соня (до Фспогспа). І ви, Феноген, не знаєте, і ніхто не знає? Чого ж ви мовчите?
Ф е н о г е н. Це не ваше діло, Софіє Терентьевне!
Соня. Як не моє діло? Як ви смієте так казать? У мене все тіло труситься від жаху, що у нас таким хлібом годують людей; може, й тато не знає, а на нього будуть говорить, що велить таким хлібом годувать робочих; зараз мені йдіть і веліть, щоб хліб був хороший. Я сама буду ходить на кухню... Я не знаю, як його зробить, щоб він був добрий, але я розпитаю, навчуся, я не дозволю, щоб так людей у нас годували!!!
Всі. Спасибі вам, панночко!
Петро. Пошли вам боже щастя, що ви заступаєтесь за нас. А ось борщ, гляньте: сирівець зварять, посолять, замнуть пшоном — і готово! Ані бурячка, ані картоплі в ньому нема.
Соня. Я все зроблю, щоб вас годували краще!
Всі. Спасибі!
Ідуть. З гурту: «Добра душа, а старий чорт язика прикусив». Вийшли.
ЯВА IV
Феноген, Марія Івановна і Соня.
Соня (до Феногена). Зараз прикажіть, щоб назавтра і хліб був хороший... Мамо, що йому треба, щоб він був хороший?
Марія Івановна. Треба сіять. Це несіяний, і зерно було нечисте.
Соня (до Феногена). Щоб чистили, щоб сіяли і в борщ щоб картоплю і буряки клали!
Феноген. Як тато приїде, то ви йому скажете,— я не смію перемінять його приказу.
Соня. Неправда, неправда! Я не вірю, щоб тато приказував так людей годувати! Мамо! Скажіть ви своє слово!
Марія Івановна. Я не знаю, дочко, я до економії не мішаюсь.
- Соня. Мамо, голубко, треба мішатись, бо люде нас про-кленуть! У нас стілько всякого хліба, як води в морі, і весь хліб люде заробляють, вони повинні їсти за свою працю найкращий хліб! Адже ж так, мамо?!
Марія Івановна. Так, дочко, тілько я не знаю... А от і тато приїхав!
Феноген (про себе). От він тобі, щеня, покаже хліб! (Іде назустріч.)
ЯВА V
Пузир несе покупку. Феноген, поцілувавши його в руку, бере покупку.
У Пузиря борода підстрижена і видно на шиї орден.
М а р і я Івановна. Не говори, дочко, про хліб, може, тато з дороги гнівний, а ми виберем час і скажем йому.
Соня. Не можу, мамо, ждать! Треба зараз говорить, щоб люде завтра їли і добрий хліб, і кращий борщ!