С о п я. О, ви воскрешаєте у моїй пам’яті дні першого знакомства... Я прийняла всі ваші ідеали і жажду, і шукаю, де мені їх до життя прикласти... А от і шлях ви показали, і поведете сліпу...
Калинович. А поки ми підемо своїм шляхом, добре і те, що ви задумали робити. Тілько я не думаю, щоб вам це удалось. Тато не привик до тих ідеалів, які ви будете йому у вічі тикать; у вас щохвилини буде непорозуміння, сварка..-. Ну, що робить? Це переходний ступінь; ви ж, певно, казали татові й мамі про наше власне діло? Що вони?
Соня. Мама зна і рада, а татові ще не казали. На татові іменини ви приїдете і самі побалакаєте. Та ще захопіть Золот-ницького,—тато'-буде рад. Петро Петрович має на тата вплив... А тілько ви не бійтесь нічого: я вас не зрадю — от моя рука!
Кали нови ч (цілує руку). Рука сильна, і опертись на неї можна. А. як тато не згодиться?
Соня. Тоді я приїду в город і ми повінчаємось, та й годі!
Калинович. Браво, рішеніе радикальне!
Соня. Ходім же поки що у хату. Я вам заграю, ви заспіваєте, а тато любе спів.
Калинович. Ходім.
Ідуть.
Я буду так співать, щоб ти... щоб ви...
Соня. Ну, ну, вже не поправляйся, говори «ти», для мене це приятно.
Калинович. Щоб ти у кожній ноті чула моє до тебе щире кохання!..
Соня. Отак саме і я буду акомпаніровать. А старі наші будуть таять! Музика до всякого серця і до всякої душі однаково говорить своїм улесливим, чарівним язиком!
Пішли.
ЯВА XI
Л і х т а р е н к о і Феноген (за сценою).
Ф с її о ге її. Оіі-ой-оіі!
Ви її піл н.
Ліхтаренко. Оіі-ой-оіі!
Феноген. Я вас не боюся!
Ліхтаренко. І я вас не злякаюсь!
Феноген. Побачимо!
Ліхтаренко. Побачимо!
Феноген. Що ви мені можете зробить?
Ліхтаренко. А ви мені що? Я не Зеленський.
Феноген. Я? Ха! Я дещо знаю. Скажу — і полетиш!
Л і х т а р е Н'К о. І я дещо знаю. Скажу — і зостанусь, а Феногенові в потилицю!
Феноген. Ти про мене нічого не знаєш худого.
Ліхтаренко. І ти про мене нічого не знаєш.
Феноген. А за буряки!
Ліхтаренко. А за валахи!
Фецоген. Що — за валахи? Що? Ну, скажи!
Ліхтаренко. Перше скажи за буряки, а я починать не хочу.
Ф е н о г е н. А хто при здачі буряків взяв з завода п’ятсот карбованців?
Ліхтаренко. Я взяв. Та не докажеш, не в ті взувся! А ти взяв за валахи з купця по гривенику від валаха — двісті рублів, і я докажу, бо маю лист від Крачковського!
Феноген. Я не брав — він сам дав.
Ліхтаренко. Еге! Не вмер Данило, та болячка вдавила! Слухайте, Феноген Петрович! Ви не сваріться зо мною, бо наскочила коса на камінь. Я не з тих, що бояться! Ні! Так і знайте. Беріть — я вам не заважаю, не заважайте й мені! Я не візьму по-дурному, а перше зроблю хазяїнові користь, а потім і себе не забуду... Краще зробимо між собою договор: брать, де дають і де можна, а па менших звертать! От ви хотіли вигнать Клима — так і треба, щоб замазать очі за валахи, бо й він дещо знає,-- тілько вам це не удалося; хотіли нашкодить за пшеницю мені, та нашкодили Зозулі... Бо ви чули дзвін, та не знаєте, відкіль він, постаріли, нюхало зопсувалося! За пшеницю я взяв теж п’ятсот рублів, по півкопійки з пуда, ану, докажіть... То-то! А якби ви були в компанії зо мною, то я взяв би по копійці і вам дав би триста карбованців, а хазяїн взяв би не сорок тисяч чистоганом, а тридцять вісім... Чого ж йому ще? Дай боже повік! Що, хіба не правда?
Феноген. Правда!.. Дивлюсь я на тебе і думаю: де ти такий узявся? От вік прожив коло таких діл, Де кожний день одним великі бариші, другим гроші, а третім, як кажуть, •шиші,— а такого ідола, як ти, не бачив! Ми хоч крились і криємось, а ти говориш про те, що взяв чи вкрав, немов кому добро зробив!!!
Л і х т а р е н к о. А як же б ти думав?! Що то за слово — украсти? Украсти можна тілько коняку, вола і все те, що є живого і що готове вже лежить па свойому місці. Я нічого такого не беру, не краду - боже сохрани! Я так роблю: щоб все те, що є в хазяїна, було ціле і щоб мені була користь! Це комерчеськиіі гсндель! От я одберу від мужиків оброчну казенну землю, візьму наділи в аренду, і мужики, оставшись без землі, будуть робить па нашого хазяїна, як кріпаки! Та щоб від такого комерчеського генделя не мать користі! Тоді б я лічив себе посліднім дурнем! Хазяїн хоче заробить, і я хочу заробить? Всі рвуть, де тільки можна зірвать, а я буду дивиться та завидовать, як люде .багатіють? Я не такий! Завидують тілько недотепи!