Куртц. Модель моя, міндаль, еті — да!
Ліхтаренко. І у вас меидаль, і у чучала мендаль.
Всі сміються.
К у р т ц. Ну, еті менья зовеєм не смешивает! У менья мендаль — еті — да, а у чушіло — еті — нєт; у чушіло еті модель.
урожай! А я ще не знаю, скілько у мене. Хотілось би подивитись твої копи!
Пузир. Поїдемо подивимось! Тут і верстви немає.
Золотницький. Поїдемо!
Пузир. Чудесно! Перед вашим приїздом я сам хотів їхать.
Золотницький. О, а це що? Халат? І який розкішний — диво! Певно, дочка примусила справить?
Пузир. Простісенько купив сам.
Золотницький (розглядає). Та воно й видко, що сам: Софія Терентьевна овець та буряків на халат би не посадила.
Пузир. А що, хіба вам не до вподоби?
Золотницький. Як можна, чудово! Вівці і буряки — символи хазяйства! Оригінальний смак! Хоч на виставку! Може б, ти мені продав цей халат?
Пузир. Купіть.
Золотницький. Невже продаси?
Пузир. Чого ж, все продається.
Золотницький. Скілько?
Пузир. Сто.
Золотницький. А багато заробиш?
Пузир. По-хазяйськи.
Золотницький. Ну (б'є руку Пузиря)у халат мій. Феноген!
Пузир. Носіть на здоров’я. Я собі куплю у татар бухарський.12
Входе Феноген.
Золотницький. Візьми халат і віддай мойому Дмит-рію. Нехай гарненько обгорне в плед і запре в екіпажну скриню. (Одходить і дивиться у вікно.)
Феноген (до Пузиря). Як?!
Пузир. Продав за сто карбованців.
Феноген (бере халат, до Пузиря тихо). Бачите, а ви мені не вірили, що халат варт сто карбованців.
Пузир (так само до Феногена). Учись: за півгодини заробив руб на руб, та ще мало запросив. Такі люде, коли їм заманеться якої дурниці, утроє платять!
Феноген (про себе). Добре заробив! Бідна Марія Іва-новна, даремно турбувалась, даремно раділа.
Пузир. Аяй забув, скажи, Феноген, щоб мені запрягли бурого в бігунки і пару в шарабан, ми поїдемо на копи дивитись,
Золотницький. Чудові квітки, клумби! Все переродилось, і ти сам переродився: сьогодня на вид ти вже не просто хазяїн, а настоящий обиватель.
11 у з її р. Все дочка чепурить!
Золотницький. А знаєш, Терентій Гаврилович, дочка твоя дорога дитина.
Пузир. Аякже: золоту медаль получила!
Золотницький. Просвіта, брат, велика сила! Признаюсь тобі, що перше я заїздив до тебе тілько по ділу, тепер мені приятно буть у тебе і без діла.
Пузир. А що ж тут, справді, так перемінилось?
Золотницький. Не те повітря: книги, газети, піаніно, освічена молода людина, та ще до всього артистка: гра, співа! О! Ти, брат, цього не розумієш!
Пузир. Ну, це вже даремно! Я сам любив і люблю спів. У мене був чабан...
Золотницький. А, бог з ним, що там твій чабан!
Пузир. Е, бог з ним... Тілько те гарно, що вам до вподоби... А якби ви почули, як той чабан, бувало, заведе «Ой з-за гори, з-за лиману»!
Золотницький. Ну, а Калинович як співа?
Пузир. Чув. І цей співає гарно.
З другої кімнати чутно «Гетьмани, гетьмани» 13 або іншу, можна й не співать, як нема' кому.
Золотницький. Оперний голос! Талановитий, розумний, енергічний молодий чоловік Калинович! Таких молодих людей мало. Слухай, Терентій Гаврилович: от жених для твоєї Сопі, пара, якої пошукать по білому світу.
Пузир. Отакої! Голодрабсць? У Соні є жених — £їобо-тенко, міліонер.
Золотницький. Високий до неба, а дурний як треба. Найшов жениха! Він же безграмотний баран. Хіба ж Чобо-тенко до пари Соні? Бог зна що викладуєш! Чоботенко у твоєї дочки гайдуком повинен служить, а не чоловіком їй бути.
Пузир. Я вас, Петро Петрович, шаную, поважаю, але немало дивуюсь: вискіпали якогось учитслишку і носитесь з ним...
Золотницький. Не учителпшка, а учитель гімназії. Чудак ти, Терентій Гаврилович, єй-богу, чудак! Ну навіщо тобі багатий зять, коли ти сам багатий? Пора вже тобі шукать того, чого у тебе бракує.
Пузир. Я так і роблю: шукаю, де б більше купить землі, бо скілько б чоловік її не мав — все бракує.
Золоти и ц ь к и й. Добре. Ну, а скажи Мені: тобі приятно мать орден? Приятно, кажи, не угинайся!
Пузир. Я й не криюсь. Заслужив — і носкк
З о л о т н и д ь к и й. Так. Ну, а якби тобі дали один орден з широкою червоною стрічкою через плече» а збоку звізда. То це було б ще приятніще?
Пузир. Хаі Широка, кажете, червона сїрічка і звізда на боці — бачив... Не криюсь: ще приятніще. Що ж з того?
ЗОЛОТІПІЦЬКЙ Й. А КОЛИ б ДО' всього цього тебе возвели в генерали: ваше превосходительство! Га? Ще було б приятніще?
Пузир. Я не розумію, для чого ви все це говорите?
Золотницький. А от для чого. Ні ти, ні твій Чобо-тенко ніколи такої честі не добудете: звгзди вам збоку не носить, генералами вам не буть, хоч би ви всі свої добра і маєтки за таку честь віддали, а Калинович...