Пузир. Буде генералом, з звїздою? Ха-ха-ха! О, бодай вас.
З.ол отницький. Та ти, брат, не смійся! Ви з Чобо-тенком зостанетесь навіки чабанами та буряковими генералами, а Калинович може бути професором, директором гімназії, от і ти, і твій Чоботепко будете говорить йому — «ваше превосходительство».
П у з и р. Чи буде він генералом, чи ні — я не знаю; а чим він є — я бачу, і дочки своєї за нього не віддам!
Входе Соня і Калинович.
ЯВА X
Пузир, Золотницький, С о н я і К а/і її н о в и ч.
Соня. Годі вам про діла балакать! Ходім до нас.
Золотницький. Дорога Софія Терентьйовпа, я тут обстрелював позицію: і бомбами, і гранатами, і шрапнеллю сипав — не помагає! Неприятель уперто не здається. Давайте візьмемо його в перехресний вогонь.
Соня. Догадуюсь. Ви за нас з татком говорили, і, певно, тато не згоджується? Я вже бачу.
Пузир. Нізащо в світі! Це ти мене, дочко, хочеш у труну покласти!
Соня. Хіба моє щастя для вас, тату, труна? Я цього не знала.
II у з и р. Так знай! Щастя, якого тобі заманулось,— мені труна. Тебе сватає Чоботенко, я вже тобі говорив.
Соня. Тоді я промовчала, а тепер скажу вам, що я за нього не піду!
11 у з її р. Та ти ж його ще не бачила, подивися перше: з ,мїїп,я хоч воду пий, Бова Королевич! Росту (показує сажано) — о; плечі (розводе руками скільки можна) — о!
Золотницький. А голова (показує кулак)—о! Софія Терентьйовна вибрала собі людину в подружжя, а ти їй раїш першерона! Навіщо тобі Чоботенко? У тебе, слава богу, є чим копи возить.
П уз и р. Ви не туди стріляєте! Чоботенко хорошого роду, хазяїн, з діда міліонер. Я не хочу зятя з вітру, бідного приймака.
Калинович. Ви мене ображаєте!
Пузир. І ви мене ображаєте!
Калинович. Чим?
Пузир. Тим, що осмілились сватать мою дочку.
Калинович. Не всі люде дивляться вашими очима, а через те ви помиляєтесь, Терентій Гаврилович. Я люблю Софію Терентьйовну, а не ваше багатство! До цього треба вам знать, що я лічу вас далеко бідніщим від себе, і будьте певні, що у приймаки я до вас не піду ніколи! Віддайте все ваше добро, всі ваші міліони старцям, а я візьму Софію Терентьйовну без приданого.
Пузир. Що ви говорите? Я сорок літ недоїдав, недопивав, недосипав, кровію моєю окипіла кожна копійка, а тепер взять і віддать усе моє добро старцям! Опам’ятайтесь! Для чого ж я працював? Хіба отаке розумний скаже! Перехрестіться! «Віддайте старцям»! Ха-ха! Чув я про таких багачів, котрим нема чого роздавать, так вони хочуть, щоб всі з ними порівнялись. Ні! Так не буде. Ви не з того тіста, до якого ми лривикли.
Соня. Тату, багатство душі не має і не буде себе почувать нещасним, у кого б в руках не опинилось, а я маю живу душу, котрій натурально бажати буть щасливою з тим, кого любиш! А коли вам жаль вашого добра, нехай воно буде при вас, мене ж віддайте отак, як я стою, за Івана Миколайовича, і ми будемо щасливі! Чого ж ще треба?
Пузир. Щаслива, щаслива! Ти щоб тілько була щаслива? Ти? А я? Я?! Щоб здох від муки, яку ти мені робиш! Собі, йому і всім, усім ти добра і щастя зичиш, а батькові? Батькові? Зла, муки, смерті? Ні, так не буде: скоріще вогонь розіллється водою, ніж я дам своє благословення на такий шлюб. (Вийшов.)
З о л о т її м ц ь к її й, Соня, Калинович.
Золотницький. Дика, страшенна сила — нічого з ним не зробиш без боротьби.
Кали н о в и ч. Краще було б не зачіпать цього питання сьогодня, на іменини!
С о и я. Я -цьогоне ждала і тепер стою німа, не знаю, що сказать.
Калинович (до Золотницысого). Порадьте!
Золотницький. Тут сам Соломон розвів би руками! Феноген! А ви йдіть, я попробую з ним по-своєму сам побалакать.
Входе Феноген.
Калинович (до Соні). Ходім!
Пішли.
ЯВА XII Феноген і Золотницький.
Золотницький. Іди, Феноген, і попроси сюди Терентія Гавриловича. Скажи, що я.зараз їду і хочу з ним попрощатись.
Феноген. Як же то можна! Без обіда поїдете?
Золотницький. Так вийшло.
Феноген (ідучи, про себе). Погане щось вийшло!
ЯВА XIII
Золотницький сам. Потім Феноген і II у з и р.
Золотницький. Коли Терешко забере собі що в голову, він не може переносить супсреки! Трстіровать його треба, тоді він помнякшає!
Входе Феноген.
Ну?
Феноген. Зараз вийдуть.
Золотницьки й., Що він там робить?
Феноген. Якусь комерцію викладають на щотах. Вони ніколи даремно не сидять.
Золотницький. Скажи, Феноген, щоб мій екіпаж зараз запрягли.