Феноген. Терентій Гаврилович вас не пустять. (Вийшов.)
З о л о т п м ц ь к и й. Побачимо.
Входе ГІ у з и р.
11 у з и р. Чого ви мене кликали, знову хочете мучить вашим Калиновичем?
Золотницький. Мужик ти був, мужиком ти і будеш!
Пузир. Яким родився, таким і помру!
Золотницький. Єсть чим хвалитись! Для чого ж ти орден почепив?
Пузир. Заслужив — і почепив!
З о л о т н игц ь к’и й. Шмаровоз! Хоч би уважив на те, що я сватом; сказав би: подумаю і дам одповідь, а то як чабан обійшовся з освіченою людиною. Нога моя не буде у тебе... я зараз їду.
Пузир. Як завгодно. Віддайте ж мені гроші за халат.
Золотницький. Я вишлю їх на пам’ятник Котляревському, бо ти з губи зробив халяву: обіщав і не вислав.
Пузир, То всі сто карбованців?.. Що ви? Нехай бог боронить! Я за десять карбованців такий хрест йому поставлю з свого дуба,- що за верству буде видко!
Золотницький. Став собі, а я сто карбованців вишлю в Полтаву.
Пузир. Пропало сто карбованців ні за цапову душу.
Входе Феноген.
Феноген. Коні запряжені в бігунки і шарабан давно.
Пузир (до Золотницького). Поїдемо ж хоч подивимось копи.
Золотницький. їдь сам.
П у з и р. Як сам, то й сам. (До Феногеиа.) Винеси шапку.
Феноген. Шапка в прихожій.
Пузир. Так не поїдете?
Золотницький. Іди ти к чорту, мужик!
Пузир. І чого б я сердився, наче Калинбвич ваш рідний син.
Золотницький. Щоб ти знав.
Пузир. Як? Незаконний?
Золотницький. Дурак!
Пузир. Оце й ви гірше мужика: у моїй хаті лаєтесь!
Золотницький. Я не хочу з тобою балакать. Скажи, Феноген, щоб скоріще коней подавали.
Пузир. Так нехай шарабан розпряжуть. Я поїду сам в бігунках.
Прощайте! (Подає руку.)
Золотницький одвернувся.
(Пузир здвигнув плечима.) Як завгодно. (Вийшов.)
ЯВА XIV
Золотницький, а потім Соня і Калинович.
Золотницький. Уперта шельма, а ще до того роздратований.
Входять С о н я і Калинович.
Ні приступу. Треба нам їхать зараз.
Калинович. І я тієї думки, мій од’їзд найскоріще заспокоїть тата.
С о н я. Без обіда як таки можна?
Золотницький (до Соні). Що ж робить, оставатись не можна. Послідня проба не удалась, а ви себе, Софіє Те-рентьєвно, не видавайте.
Соня. Я дуже стривожена. У мене так нерви витягнуті, що я ледве сльози здержую.
Калинович. Чого ж плакать, Софіє Терептьєвно, я думаю, що ваше давнє рішеніє від такого повороту не перемінилось?
С о и я. Не тілько не перемінилось, а виросло, окріпло.
Калинович. І мені більше нічого не треба. Правду кажучи, ми таки самі винні: дуже раптом насіли на тата, і тепер мені жаль його — він правий по-свойому!
Соня. А ми по-своєму!
Калинович. Так, бачите, шанси нерівні: поле битви зостанеться за нами; а тато, ображений вкрай, потеряє всі свої мрії... Його становище далеко гірше!
Золотницький. Само собою, краще б було і йому, й вам, коли б все сталось по згоді, ну, а коли згоди нема...
С о її я. І коли її через два тижні я не добуду, то приїду в город, і ми повінчаємось.
Калинович (цілує її руку). Гніздечко у мене готове — тихе, приютне, світле — і жде голубку; будьте ж спокійні!
Входе Феноген.
Ф с н о г е н. Коні готові.
Золотницький. Ходім попрощаємось з мамою.
С о н я. Не будемо їй нічого говорить!
Золотницький. А причину од’їзду придумаємо.
Вийшли.
Феноген, а ноті м Маюфес.
Ф г и о г си.Ая таки угадав: цей голодрабець свата нашу (Іоні;). Пі, брат, не в ті взувся.
Входе М а ю ф е е.
Маюфес. Здоровенькі були!
Феноген. А, Григорій Мойсєйович.
Чоломкаються.
Маюфес. Що це у вас з іменин так рано гості роз’-їжджаються, чи не дізналися про діло?
Феноген. Яке діло?
Маюфес. Я ж вам писав, що Петро Тимофеевич в острозі, а тепер слідователь по важним ділам посадив у острог таких хазяїнів, як Зеиделсвич і Петренко!
Ф е н о г е н. Ой, і Петренка посадив?
Маюфес. Положим, Петренко дав двісті тисяч залогу, а Зенделевич сидить. Я думаю, що доберуться і до Терентія Гавриловича.
Феноген. А хазяїн же при чім?
Маюфес. Дванадцять тисяч овець взявся сховать від кредиторів.
Феноген. А хто ж це докаже? Купив.
Маюфес. Ну, коли мені заплатять, я можу мовчать, але гроші за продані вівці по книгам Михайлова не показані,— треба заплатить шістдесят-сімдесят тисяч!
Феноген. Заплатить — і край.
Маюфес. А поки там що — погано. Якби другий слідователь, а то страшний чоловік... Він хоче всіх залякать; поки заплатить, поки все виявиться — пожалуйте в острог.