Урядник. Предписано вручить повістку і сьогодня привести для допроса як обвиняемого...
Пузир. Як привести?!
Урядник. Під караулом.
Пузир (піднімається). Під караулом?!! Що ж це? (Опускається в крісло.) Світ перевертається, послідні часи наступили. (До всіх з одчаєм.) А? А? На випас дав дванадцять тисяч овець, а слідователеві показав, що я переховую його вівці!.. Ах ти ідол, ах ти прахвост.
Золотницький. Та у тебе ж свідки, певно, єсть?
Пузир. Аякже! Ах ти, ідол! Феноген, чуєш? Ти ж свідок?
Феноген. Своїми вухами чув, своїми очима бачив і знаю... Я присягну, що на випас.
Пузир (нервово часами витирає піт). Чуєте? Он які люде понаставали: прахвости із прахвостів, анафеми із анафем! Обмане, обікраде, заріже, ограбить, чортові душу продасть — аби гроші! Ні сорому, ні честі!.. Чи чувано коли про такі діла? Голяк масті Петька Михайлов, не маючи ні шеляга в кишені, умудряється брать гроші в банках, без грошей бере товари на фабриках, скрізь позичає, і всі дають! Багатіє не по дням, а по часам, тисячі бідолаг несуть йому гроші, як у банк, на проценти, а потім раптом шарах: банкрот! І такий злодій мошеник, грабитель тягне за собою в тюрму чесного, ні в чім не винуватого хазяїна! Ідольське... Прокляте діло!
Золотницький. На тобі лиця нема, іди приляж, ми діло обміркуємо.
Пузир (через сльози). Петро Петрович! Рятуйте, рятуйте мою честь! Честь, честь мою топчуть в болото! Я двісті, триста тисяч дам залогу.
Золотницький. Все зроблю, заспокойся!.. (Тихо.) Брат Калиновича прокурор, він поможе, справедливо полегшить твоє становище.
• Пузир. Так? Ох!.. (Тихо.) Скажіть, нехай рятує... я надіюсь, я певен.
Золотницький. Зараз візьму Феногена і їду до следователя. Що можна, все зробимо.
Пузир (тихо). Просіть від мене Калиновича... Нехай вибачить... Я дам благословення на шлюб з дочкою... (Тяжко пгрсио()с ()(/х, пропасниця його б'є, він витирає піт і говоре про гсОс.) Обіщать можна все, аби вирятував... Обіцянка — ияішмка. (До всіх.) А будь ти проклят, вельзевулів 15 ти син, ІІ' іька ти анафемович, бодай твоє тіло так розпалось, як них крадене багатство!
Лікар. Годі вже! Ідіть приляжте і заспокойтесь.
Пузир. Піду, піду. (Опираючись на Феногена, підводиться.) І ви заспокойтесь, обійдеться без операції — нарив прорвало. Одно погано: пропасниця причепилась... Нічого, пройде, і завтра я таки поїду з тобою, Фепогенушка, вівці куповать.
Феноген. Поїдемо, поїдемо!
Пузир (іде й стає). Ага!.. Скажи, Феноген, Карлу, що одна овечка, з послідніх, біленька з кордючком, має поранений хвостик; друга, чорненький лоб, шкандибає на праву задню ножку. Нехай Карло обдивиться, щоб часом не згинули,— шкода худоби і потеря...
Пішли.
Лікар (до Золотницького). Два-три дні — і смерть!
Урядник. А що ж мені робить, що я скажу слідовате-леві?
Золотницький. Скажіть слідователеві, що Терентій Гаврилович одібрав повістку від смерті і скоро дасть пока-заніє перед богом.
Завіса.
Комедія в 4 діях (Картини)
ДІЄВІ ЛЮДЕ
М а к ар Бари л ьчеико — багатий козак, хлібороб. Тетяна — його жінка..
К а р и о — хлібороб Михайло — учитель гімназії Петро — кандидат прав Іван — писар в запасі Василина — скінчила гімназію Я в д о х а — Карпова жінка.
діти Макара Бар'ильченка.
Аделаїда — Петрова жінка.
Н а т а ш а — Михайлова жінка-
С о р о к о т и с я ч н и к о в — сліпий генерал, батько Наташі. Де МИД Короленко — сільський учитель.
Т е р с ні к о Сурма — багатий коза к, хл ібороб.
Матюша — сип його, 12 літ.
Сергій Гуп але и ко — багатий козак, хлібороб.
Тарас Гупа л єн к о— небіж його, унтер-офіцер.
Акіла Акілович — помошник класного наставника. Тарабанов — повар Д а р и н а — покоївка
}
_ „ У .Михайла Барильченка.
Паша — куховарка в
Офіціант.
ДІЯ ПЕРША
Середина хати багатого козака. Дивам турецький, два крісла, віденські стільці, дзеркало, столи, закриті гарнішії скатерками, біля дивана великий домашній килим, на помості під задньою стіною гарна кована скриня, під другою — шафа з книгами.
ЯВА І Явдоха і Тетяна.
Тетяна (розглядає. По хвилі). Гарно. Тут буде Михайло спати, а Пєтю ми покладем у себе. От і все... Кінчай же, моя голубко, приборку та приходь у стару хату — поможеш варити обід, бо на Василину мала надія, нічого не тяме: ні спекти, ні зварить! І чому їх там учать, у тих гімназіях?.. Не знаю, куди пішов старий; ти не бачила?