Я вдох л. Вони з Карпом пішли подивитись на сінокос.
Тетина. Якщо сюди зайдуть, то скажи, моя дитино, о.тімчоиі, щоб він не бавився,— нехай їде на вокзал, бо вже і ‘ К о |) о при Гіде поїзд.
М м /і о х а. Та де там, мамо, скоро! Ще рано! Поїзд при-' * * і ■' II другій годині.
І ггяна. Краще нехай він підожде на вокзалі,, ніж майні, діти його ждать. Я ж піду. (На порозі.) Приходь же, мои голубко, мерщій. (Вертається.) Бор од буде а курятиною, смажене порося, вареники, запечені в сметані, і кисіль... Як ти думаєш,, може, ще що прибавити?
Я вдох а. Доволі, мамо; хіба Петро і Михайло1 з голод-, ного краю?
Тетяна. Вони ж, мої соколи, учені, пани; треба приняти їх гарно.
Я вдоха. Хоч би вони були й генерали, так все одно ваші діти.
Тетяна. То-то ба й є, що генерали... Ми прості, а вони будуть- генерали... Мати божа, як радісно! Я ж піду.., Зараз Пархим заколе порося... а яке, дочко, заколоти: чи чорне, чи біле?
Я в д о х а. Нехай біле — легше патрать.
Тетяна. І справді. А двох курей на борщ, доволі?
Я вдох а. Доволі, одної, мамо! Кури ситі,, та ще салом гарно засмажимо, то й буде такий борщ, якого вони нігде не їли!
Тетяна. Ну, добре! (Іде, вертається.) Ще ж печериці є, спасибі, Карпо достав. Чи ти не пам’ятаєш, як Михайло їх робив?
Я вдох а. Мілко посікти і, скілько печериць, стілько й цибулі насікти, змішать, та з маслом і сметаною запекти; а як будуть готові, тоді вбить три крашанки.
Тетяна. Так, так! Михайла чудово їх робить. (Іде.) Приходь- же! (Вийшла.)
ЯВА її
Я п д п х а і Вас гг л и п а.
Ям доха, тіпаючи тихиігжо пісню, дог гас з скрипі і стелить на стінку турецького дивана гарний рушник, а пославши, виходить до середніх дверей, любується. Входе тихо Василина і стає поруч з нею.
Я в доха. Ай!
Василина. Ха-ха-ха! Як у тебе гарно!
Я в д о х а. Ти все на штуках, увійшла так, що я й не чула!
Василина. Ми у гімназії раз у раз вигадували які-небудь фиглі, щоб посміятись. Особливо на уроках
старенького Скруфе!.. Бідний старенький, що тілько він терпів від нас, аж жаль тепер!
Я вдоха. І отакі здоровулі, як ти, пустували?
Василина. Атож!
Явдоха. Я б на місці того старенького приходила з трійчаткою, та якби одлупцювала од ну-другу, то перестали б пустувать!
Василина. Ото яка ти сувора! Не дай бог, щоб такі були учителі: дитячі жарти, щоб посміятись трохи, та й годі, а ти зараз лупцювать. (Розглядає рушник.)
Явдоха. Хіба ви діти? Такі дівулі, що заміж пора!
Василина. Заміж?! Ха-ха-ха! Ти думаєш, що там так, як на селі: всі тілько про заміж думають... А гарний який рушник! Тілько мені не подобається чорне з червоним. Якби замість чорного синє, то й очей би не одвів.
Явдоха. А я люблю чорне з червоним.
Василина (роздивляється і без слів, одним голосом, тихенько виспівує популярний мотив із опери). Ні, чорне смуток наганя, а синє — веселить око! (Наспівує веселе із оперетки.)
Явдоха. Тут і чорне, і червоне рядком, як смуток і радощі ідуть рядком в житті!
Василина (підспівує веселий мотив). Я люблю тілько веселе! Цур йому, тому смуткові!
Явдоха. Мало яких дурощів чоловік не любить?.. А якби не було смутку в житті, то люде не знали б ні веселощів, ні радощів! Тільки через те, що смуток є, радощі та веселощі любі чоловікові.
Василина. Може, може! І справді, якби цілий день раз у раз співати та танцювати, то, мабуть би, обридло! Єй-богу, Явдохо, ти філозоф!
Явдоха. Що то ще за філозоф, скажи, будь ласка? Я чула це слово не раз від свого Карпа.
Василина. Та цур йому!.. Я не вмію розказать. (Підспівує.)
Явдоха. Отакої!.. Училась вісім літ і не знаєш, що то за філозоф!, Навіщо ж говорить, коли не знаєш?
Василина. Та це трудно розказать... це... це... Як би тобі сказать?.. Ну, такий дуже розумний, мудрий чоловік!
Явдоха. А я думала, що це дурень! Терпіть не можу таких слів, що не можна знати, що воно!.. Карпо як скаже іноді таке слово, то я аж сердюсь. Не говори, будь ласка, мені учених слів!
Василина. Ну, добре, добре! Я й сама їх мало знаю. (Підспівує веселе.)
Явдоха. Чого це ти сьогодня на одній ніжці скачеш?
Василина. Мені так весело, так весело, що приїдуть учені, інтелігентні брати...
Явдоха. От ти і знову вперла якесь слово, що й не виговорю! Будь ласка, не говори таких слів, бо я їх терпіть не можу.
Василина (сміючись, цілує Я вдоху). Не буду, не буду!
Явдоха. Коли учений чоловік отакі слова говорить простій людині, то він дурень!.. От мені подобається Іван: він ніколи таких слів не говоре.
Василина. Бо не зна!.. Недоучка! Чотири місяці, кажуть, лежить і за холодну воду не візьметься.