Я вдох а. Я кажу те, що чула.
Іван. Знаєте, Явдохо, ви розумна людина, і не пристало вам за другими, як сороці, говорить пусті слова!.. Єсть люде, що вік працюють, життя творять,— це ваш чоловік Карпо, мій брат,— падаю ниць перед ним; єсть люде, що все своє життя із праці других забирають і нічого в життя людське не кладуть, це брати мої: Михайло, Петро,— і з ними носяться, як і писаною торбою... Суєта!.. Я ж попав на корабель пепсиний, корабель розбито, і викинуто мене па берег, я обмок, замерз, сушусь і гріюсь, а всі кричать: ледащо! Підождіть! Дайте обсохнуть і нагріться!
Я вдох а. Я нічого не кажу. Грійтесь і сушіться. Карпо теж не сердиться на вас, а батько...
Іван. Е... Суєта!
Надворі чути голос: «Як запряжем, то скажем». Іван робить цигарки на
заднім плані.
Ті ж, М а к а р і Карпо.
Мак ар. Добридень, Явдохо!
Явдоха. Добридень, тату, з неділею будьте здорові. (Цілує його в руку.)
М а к а р. Спасибі, дочко! А Іван у будень спить, а в свято за роботою.
Іван. За цигарками.
Явдоха. Піду ж я ще поможу мамі обід варить. (Вийшла.)
Макар (до Карпа). Так мені радісно, сину, на серці, що я і сказать не можу! Як ти прочитав учора мені телеграм, що сьогодні приїдуть наші учені, то я цілу ніч не спав, а вранці, до схід сонця, встав, ходжу по леваді та одно думаю: як то господь благословив мої труди, поміг нам з тобою повчить дітей і піднять свій рід!.. І все то дякуючи твоїй праці, сину! Тепер учи своїх дітей, як учив братів, і бог тебе благословить від щедрот своїх, бо ти, сину, заслужив за свої труди і від бога, і від людей хвали! Тепер, сину, нам легше буде: всіх вивели і возвели в люде!.. Мені Михайло торік казав, що незабаром буде статський совітник — це все одно що генерал...
Іван. Луб’яний...
Макар. Що?
Іван. Паличка оця. (Показує ту паличку, що робить цигарки.) Неначе дерев’яна, а як придивився, то вона з лубка.
Макар. Його паличка цікавить!.. Василина або учителькою буде, або помагатиме матері в хазяйстві; а учена дівчина і пару собі пристойну знайде. От Гупаленки ждуть сина з служби восени і переказували, що хочуть сватать Василину. Люде багаті... Петро — кандидат прав! Виходить, має всі права... Всі права! Не абищо - - юриста! І чини посиплються на чоловіка, і гроші покотяться в кишені: повірені добре заробляють!
І в а н. Нехай ще покапдидатує спершу.
Макар. Це ж не писар? Кан-ди-дат!
Іван. На канцеляриста!
Макар. Ти б оглянувся на себе: четвертий місяць в запасі, четвертий місяць лежиш та спиш...
Іван. Я не сплю, я думаю: яких прав я кандидат і як роботу мені робить.
Макар. Пора вже щось і видумать.
І в а н. Це не так легко: дуже довго про себе нічого не думав. П’ять літ була готова одежа, ложка, миска, кватиря, а тепер обернувся назад, як в тумані все манячить — нічого не розберу... Заглядаю вперед, в далеку далечінь — нічого по бачу. І от лежу та думаю: що його робить! Скрізь хвилює «море житейське», а мій човен без весел і без стерна, куди і як мені пливти, і чим мені гребти, та й до якого берега причалити?
Макар. З тебе був би добрий кумедіянщик, єй-богу!
Іван. Талан бачите, чи що? Мені це кажуть всі, та я боюся свого талану...
Макар. І все на шутках! Змалку і до сього часу куме-дію якусь приставляєш! То в Америку чогось тікав; то через голову перекидався, як млинок; то на ходулях ходив; то пищав цвіркуном та свистав соловейком, учителям язика показував, а тепер лежиш і думаєш!.. Хоч би соловейком свистав, однаково у нас соловейків капосні коти поїли.
Іван (сміється). Забув, на лихо, а то б я вже вас розважав.
М а к а р. І вся твоя біда в тих кумедіях, через них і вчився погано!
Іван. Чого ж погано? В четвертім класі, на другий рік, мав всього-на-всього тілько чотири двойки.
Макар. Мало.
Карно (сміється). Чудак!
Макар. А через що ті двойки?.. На канікулах би учиться, брат же Михайло вже був в університеті, показав би; а він залізе в бур’ян та й цвірчить цілий день цвіркуном. А увечері в дерезі свистить соловейком,— шукай його, щоб учився.
Карпо (сміючись). Ми з Явдохою, бувало, слухаєм цілий вечір Івана, думаючи, що справді гпіва соловейко... Ловко свистів.
І в а н. Не без користі время проводив.
Макар. Ну, ще соловейко — то хоч приятно; а що вже той цвіркун мені наобісів, то страх’ Цвірінь та й цвірінь, а де воно цвірінька, не розбереш... А то знову по театрах лиха година носила, та ще неабияк, а в бороді, з вусами!.. (Сміється.) Кумедіянщик, настоящий кумедіянщик! І сміх, і горе!