Іван. Щоб не ходила у тьмі, а в світлі, щоб розумніща була!
Карпо. Щоб була в поміч матері; а вийдеш заміж, щоб була хорошою, доброю жінкою своєму мужу, освіченою матір’ю своїм дітям.
Василина. Ха-ха-ха! Жінкою! Матір’ю!.. Ха-ха-ха! Для цього не треба було кінчать вісім класів. А тепер за кого я піду? Для сусідніх наших козаків — я і багата, і учена, побояться навіть сватать, та я і сама не піду за неосвіченого гречкосія; для освіченого чоловіка інчої верстви — я бідна і простого роду, такий мене не візьме. А будь я лікар...
Іван. То сама б женилась?
Василина. Відчепись! Що ви мене заміж віддаєте? Я не хочу заміж.
Карпо. Ніхто ж тебе не силує заміж, це так говориться, до речі... Ти маєш права учительки — учи.
Василина. В селі?.. Де, крім противних дітей, ні одної освіченої людини нема? Ні до кого слова сказать, ні з ким душу одвести. (Крізь сльоза.) Ні опери, ні театра!.. (Плане.) Училась, училась, і на тобі! Сиди на хуторі, глечики мий! Ох, нещасна я людина, для чого дівчиною родилась? Брати Петро і Михайло будуть жить у городі, серед підходящого громадського життя, а я? Хоч з мосту та в воду! (Вийшла.)
ЯВА VI Карно і Іван, мовчать.
Іван (ходе по хаті). Бідні, нещасні люде: вирвуть мале дитя з сільського грунту і пересадять па інший. Помалу, помалу воно там коріння пускає. Садовники його обріжуть і заставлять рости так, як їм здається, що воно гарно, і виходить каліка, покруч — гіллям вниз! От і ми: всі покручі! Від мужиків відстали, до панів не пристали!..
К а р.п о. То ще не біда, що до панів не пристали, а біда, що від села, та від людей своїх, та від землі відстали!.. Нещасна земля, гірка твоя доля! Тікають від тебе освічені на твої достатки діти і кидають село у тьмі... Хоч задушіться тут — нема їм діла. Вони чужі нам, а ми їм. Забрали все, що можна, від землі, виснажили гречкосія і покинули! Ані лікаря, ані ученого хазяїна, ані доброго адвоката — нікого нема в селі! Тілько вивчився: прощай, батьківська стріха, прощай, село, навіки!
Іван. Виходить, і не учить — погано, і учить — погано?..
Карпо. Ні, треба учить, тілько не так.
Іван. А як, по-твоєму?
Карпо. Чого ти од мене захотів? Єсть розумніщі — нехай вони придумають.
Іван. Навряд! От і я: покруч, каліка, і живу у тебе на шиї! Ти не сердься на мене, що нічого не роблю,— я скоро візьмусь за діло.
Карпо. Одпочивай, одпочивай! Думаєш, я не розумію, що ти утомився і тілом, і душею? Розумію! Я рад, що ти вернувся в доброму здоров'ї, бо, признаться тобі, дуже боявся, щоб ти не попав в дисциплінарний батальйон.
Іван. Ха-ха-ха! А що ти думаєш?.. Діти взагалі не розуміють, що вони роблять і чого хотять. Часто це бувають оригінальні натури, вони не містяться на тім прокрустовім ложі, на яке їх кладуть, ну і пропадають... Добре, що я в свій час зрозумів, що мені треба обрізать своє серце,— і раптом перемінився!..
Карпо. Слава богу!
Іван. А все ж таки стою на роздоріжжі, і яким шляхом іти — не знаю.
Входе Д е м и д.
ЯВА VII Т і ж і Д о м її д.
Карпо. Демид! Здорові були!
Цілуються.
Дуже рад вас бачити.
Демид. Як поживаєте?
Кар п.о. Спасибі! Живем серед натури, здається — натурально! Щодня бачимо, як па світ благословляється, як сонечко сходить, кілпГі день працюємо і, утомлені, разом з сонцем ОДІ! 04 11 \М 1 с м о.
Д е м и д. Радісно і мпло так жить. (Пізнає Івана.) Іван? І в а н. Писар корпусного штаба в запасі.
Обнімаються.
Демид (дивиться на Івана). Ой, як же ти перемінився! Ледве пізнав, а більше догадався!.. І погляд не той — не веселий... Що ж поробляєш, давно вернувся?
Іван. Чотири місяці, як вернувся, і весь цей час лежу та думаю: що робить? А ти учителюєш?
Карпо. Аякже, випускає неграмотних грамотіїв у світ.
Д е м и д. Ну, вже й неграмотних.
Карно. Сам, брат, учився в сельській школі, на екзамені читав, не розуміючи нічого: «На берегу пустынных волн стоял он, дум великих полн!» А через два роки зробився неграмотним!.. Нема чого читать, а найгірше, що не розумієш того, що читаєш... Ну й покинув, ну й забув.
Демид. Одначе у вас он чудова бібліотека, а поговориш з вами, то думаєш, що ви скінчили вищу школу.
К а р п о. То вже як брати почали учитись в гімназії, так і я з їх поміччю почав наново учитись і от за п’ятнадцять літ мало-помалу зробився грамотним!.. Стривайте, як же це? Ви ж мені казали, що поїдете на учительські курси.
Демид. Я і приїхав на курси.
Карпо. Де ж тут курси?
Демид. У вас. Я приїхав повчитись.
Іван. Хіба і ти вже грамоту забув?
Демид. Ха-ха-ха! При їхав поучитись хліборобству.
Карпо. Жартуєте?
Демид. Ні. Щиро кажу. Додумався до одної ідеї... Бачите, учителювать в сільській школі і не працювать біля землі — прямо-таки гріх! Подумайте: я щорічно п’ять місяців нічого не роблю в школі. На вакаціях учителі здебільшого робляться акторами і грають препогано аматорські спектаклі, а я хочу завести маленьке зразкове хазяйство на трьох десятинах і думаю згодом, коли моє хазяйство піде добре, подать у земство проект, щоб при кожній школі було таке хазяйство, де б діти бачили, як треба землю оброблять, щоб не дряпали її, як дряпають батьки, без системи.