Демид. Ходім і ми з вами!
* І в а и. Слухай! Я начну свій строк з вівторка, а то приїдуть брати, хочеться побалакать.
Карпо (сміється). Ну-ну! А страшно? (Сміється.) Д е м и д. А що ви думаєте? Зразу будуть сміятися ваші робітники.
Карпо. З справжньої роботи не сміються!
Вийшли.
ЯВА IX
Виходе Явдоха з бокових дверей, з гарною хусткою в руках, і починає перед дзеркалом пов’язуватись.
Явдоха. Василина пхека на Демида! Бреше! Як побачила його в вікно, то загорілась, як калина... Розбери дівчат. Добре було б, щоб вона за його вийшла заміж... А то учитись! Нам своїх дітей треба учить... Бідний Карпо вже затомився, все на братів та на сестру тратить.
Вбігає Василина.
Василина. Ой сестро, біда!
Явдоха (тривожно). Боже мій, що там сталось? Василина. Печериці згоріли!
Явдоха. Ото! Бідна мама! Вони так хотіли догодить Михайлові, на превелику силу достали печериць, і на тобі, згоріли! А хто ж був біля печі?
Васили н а. Я.
Входе Т с т я її ;і.
ЯВА X
Тетяна (до Василини). А-а! Ви тут, утікли? Нашкодила і утікла!
Василина (кидається на шию і не дає говорить). Мамочко, голубочко... Я завтра сама побіжу па вигін, назбираю печериць, Михайло паєм а жить по-вчепому, і я вивчусь.
Тетя и а. Ну, годі вже. Пусти! Очіпок зіб’єш з голови. (Поправляє очіпок.) І тобі не сором: училась, училась, вісім літ училась—і печериць не умієш засмажить! Михайло — мужчина і все уміє, а як розкаже про яку смачну страву, то аж їсти захочеться, так гарно.
Василина (наївно сміючись). Мамочко! Михайло, мабуть, в університеті научився смачно їсти і гарно печериці смажить, а я ще на курсах не була.
Тетяна (добродушно). Иу, щастя твоє, що ти недавно приїхала додому, а то б я тобі печериць дала. Василина. Ха-ха-ха! Хіба б ви мене били?
Тетяна. Атож!
Василипа. Ні, мамочко! Ніколи не повірю, ви такі добренькі, та щоб били свою єдину доню!
Тетяна (до Явдохи). Взяла поставила печериці без масла і без сметани на огонь, а сама сіла за книжку. Я масло била в сінях, а Домаха пішла по воду. Чую: смердить горілими печерицями. Вбігаю — згоріли! Ні спекти, ні зварить, ні прясти, ні ткати... Що ж ти умієш?
Василина. Я умію, мамочко, морожене робить.
Тетяна сміється добродушно.
Солодке-солодке! От купіть форму — я вам зроблю... Е... та що ж, у нас льоду нема!
Тетяна. Ох, треба буде учить канальську лисичку, бо хто ж тебе, таку недотепу, візьме?
Я в д о х а. У нас уже єсть...
Василина. Єсть, єсть! У Явдохи, мамо, єсть курчата!.. Манюні-манюні та гарнюні,— я люблю курчаток!
Тетяна. Дивитись любиш на курчаток, а як виводить, то того не тямиш.
Василина. Я навчусь, всьому навчусь, тілько перше треба поїхать на курси!
л
Входять Карпо, Демид і Іван.
ЯВА XI
Ті ж, К а р гі о, Демид і Іван.
Демид. Здоровенькі були, мамо! (Цілує руку Тетяни.) Тетяна. Доброго здоров’я! Тілько що приїхали, саме на обід; мабуть будуща теїца ще жпнн! Вибачайте ж, ми гостей ждемо. Ходім, дочко, ходім, Явчохо, готовити стіл.
Ідуть.
Карпо, будь ласка, достань на вечір печериць.
К а р п о. Та я ж вам достав уже.
Василина. Мамочко!
Тетяна. Не годяться: зчервивіли.
Василина (цілує матір, до Карпа). Старі!
Явдоха сміється.
Тетяна. Чуєте! Загуркотіло!.. Приїхали!! (Раптом йде у двері, за нею Явдоха і Василина.)
Карпо (біля вікна). Справді приїхали!
Надворі голос Тетяни: «Діти мої! Сини мої, соколи мої!» Голос Васи-лини весело викрикує: «І я скінчила, і я скінчила!» Карпо і Демид
йдуть у двері.
Іван. Суєта!
Завіса.
ДІЯ ДРУГА
Проста хата, світлиця. На полу багато одежі, килимків, подушок у цвітних наволоках. Великий стіл. Віденські стільці, канапка. Обідають всі. Михайло сидить на покуті, коло нього з одного боку Петро, з другого — Карпо і батько, далі з обох боків сидять Демид, Іван і Василина. Мати і Явдоха подають обід.
ЯВА І
Михайло (їсть). Порося чудово засмажено, полковник Сорокотисячников похвалив би! Недавно я обідав у нашого директора. Подавали теж порося — куди! Ні один повар так не засмажить поросяти, як мама!.. А начинка, начинка — таїть!..
Макар. їжте, діти, їжте та вибачайте, що все просте, хуторське!
Карпо. Дай боже повік!
П е т р о. О, якби нас в городі годували хуторськими харчами, добре б було!
Мака р. Погано в городі годують. Я колись з тобою обідав.
Михайло. Наш директор і його брат, полковник Сорокотисячников люблять смачно поїсти... А я до кулінарії маю охоту. (їсть.)