Макар (до Карпа). До чого Михайло має охоту?
Карпо. Любе поварювать.
Макар. А!..
Михайло (проковтнувши). І навчив я свого директора деяким приправам, так він часто кличе мене попробувать обід по моєму рецепту. Особливо нам печерній удаються.
Входе Явдоха і Тетяна. Одна несе макітру з варениками, а друга кисіль па емалірованім блюді. Василина хутко приймає тарілки, Явдоха ставе макітру, Тетяна — блюдо з киселем, потім достають тарілки з шафи, що тут же стоїть, і переміняють Михайлові, Петрові і Демидові. Все робиться хутко, а разом з тим йде балачка.
Тетяна. Завтра достанемо і ми печериць! Михайло, вареничків! Так, як ти любиш: запечені в свіжім маслі
з сметаною. Петя, а ти? їж, сину, бач, як вимучився! Ва-силино, внеси зливок до киселю. їжте, діти, їжте!
Василина встає.
Явдоха. Сиди, сиди, я сама! (Пішла.)
Петр о. От якби таких вареників дали в кухмистерській, та ще на голодні зуби!..
І в а н. Можна луснуть.
М и х а й л о. Ха-ха-ха! В кухмистерській! І у нашого директора не дадуть! Дорого. Подумай! Свіже масло і сметана в городі!.. А вареник любе масло і сметану: ллєш, ллєш, а він вбира та й вбира в себе; зате ж як і запечеться в цій приправі — прямо безе! '
Тетяна. Що ти сказав, сину?
М и х а й л о. Безе! Поцілунок!
Іван. Добрий поцілунок! Як брусом заляже в животі, то мусиш цілувать бабу-знахарку, щоб одшептала!
Михайло. Ха-ха-ха!
Тетяна. А ти їж кисіль, коли боїшся вареників.
Іван. Чого я їх буду боятись? Ого! Нехай вони мене бояться!
Явдоха вносить молоко. їдять, розказують, приймають, що було на
столі, і виносять.
Карпо (по паузі). Ну, браття! Вип’ємо ще за здоров’я батька і матері, що годували нас, одягали, учили і до розуму довели.
Всі. Будьте здорові, тато, мамо!
Карно. Випийте ж і ви, мамо. (Налива і дає.) Явдохо! (Дає.)
Демид (до Василини). Мені так приятно у вашій сім’ї, мов у рідних.
Василии а. Я навіть забула, що ви чужий.
Дсми д. Спасибі! Слова ці для мене дуже дорогі.
Тетяна і Явдоха. Пошли боже всім щастя!
Макар (через сльози). Щоб... Щоб... ви наш рід воз величили і прославили, щоб до генералів дослужились!..
Петро. Спасибі!
Михайло. Дослужимось! (Встає, цілує батька, матір.; От тепер би кофейку та гавану 3
Тетяна (до Карпа). А ти, сину, і забув кофію купить?
Карпо. Забув!
"Макар (до Карпа). А гавану?
Карпо. То дорога цигарка, тату.
Макар. А-а!
Іван (до Михайла). А ти курив коли-небудь гавану?
М и х а й л о. Курив! А ти?
Іван. Цілу сотню мав. Не люблю, роздав.
М и х а іі л о. Невже!
Мака р. Та бреше він; де б він достав, як воно дороге?
І в а н. От ви вже, тату, не вірите, що я курив добрі цигарки. Не забувайте, що я старший писар!.. Як наші поверталися з Китаю через Одесу, так мені привіз гостинця мій приятель.
П ет р о. А чом ти не поїхав у Китай? Побачив би світу!
Іван. Не захотів.
Михайло. Чого так? Грошей би привіз.
І в а н. Я не люблю чужого.
Макар. Він любе спать.
Іван. Хто спить, той пе грішить.
Михайло. І то правда. Заспівать би. А-а! Іван! За-цвірчи, брат, цвіркуном! Після такого обіду приятно посміятись і згадать дитячі літа.
Петро. Ні, свисни соловейком!
. Іван. Забув уже усі штуки.
Михайло. Невже забув? Жаль!
Іван. Давня річ!
Петро. А як з театра виводили за те, що цвіркуном кричав, забув?
Карпо (сміється). Про це недавно згадували.
Іван. Ні, я цього не забув і не забуду... А от мені цікаво: чи ви з Михайлом пам’ятаєте, як вас обох виводили з церкви за уха?
М и х а й л о. Коли?
Тетя н а. Бог зна що вигадав!.. Ніколи я не повірю, щоб Михайла або Петра виводили з церкви, та іце за уха!
Іван (сміється). От же, єй-богу, виводили!
Тетяна. ІТе вірю!
Макар. Вигадки!
Іван. Він же, тату, тоді не був учителем, а дитиною. Петро, невже і ти забув?
Петро (сміється). А виводили.
М и х а й л о. Чортзна-що!.. Може, Петра і виводили, тільки не мене.
Петр о. Обох вивели! Пам’ятаєш, ми були раз на страсті4, я тобі показав трубочиста, що стояв у церкві, як з кагли виліз. Ти розсміявся, ухопив себе за носа, щоб не вибухнув сміх, та надувся, рука сприснула з носа, і ти кикнув на всю церкву, а я й собі!.. Де пе взявся кучерявий сторож, пам’ятаєш?
Іван. Живжа бривжа, собача каривжа, ашина радова, кошки, ножки, собачі торошки! (Сміється.)
Михаил о. Дурацькі слова!
Петро. Ха-ха-ха! І видумають! Так цей самий, кучерявий, взяв нас одного і другого за уха і так, як пару бичків, співаючи разом з хором «Разбойника», вивів із церкви!