ЯВА VII
Сидір і Олекса.
Сидір. Так, так, голубчику! Нічого тут крутить і сюди і туди, у нас є свідки, що ти коней віддав, злодіям!
Олекса. Та бога ви побійтеся, я вам десять свідків покажу, що в ту ніч, як у старшини коней покрадено, я був аж у Висці \ на весіллі, там і ночував, там і на другий день зостався і тілько в обід третього дня приїхав.
Старшина. Та вже як не вертись, а треба буде признаться, бо з города я получив звістку, що злодій піймався і на тебе показав.
Олекса. А щоб він катові на свого батька показав! Не паскудьте ви мене, ви знаєте, що ми були хазяїни і мій дядько Панас був старшиною-, як і ви, а що тепер зубожіли, то це не порок, може, ще й ми хазяїнами будемо. За що ж ви таку біду накликаєте на мене.
Старшина. Бач, у дядька пішов! Дуже цікавий! Гляди, щоб і тобі, як і дядькові, не втерли носа. Були хазяїни! А тепер твій дядько — бурлака, чабаном десь служить, а все через те, що розумний дуже.
Олекса. Дай боже всім такого розуму.
Сидір. Ти лучче попроси старшину, а то ти все гостро одказуєш.
Старшина. А вийди, Сидоре, в сіни, я з ним побалакаю. То він тебе соромиться!
Сидір виходить.
Чуєш, парубче, я тобі і коні подарую, і діла ніякого не заведу, і ще дам сто карбованців... тілько відсахнись ти від Галі Королівни — я її сватаю! Іди куди в найми, скажи, що кохаєш другу — одкинься від неї! Бо як цього не зробиш, то я тебе і в острог пос.адю, і в москалі віддам — все одно пропадеш.
Олекса. Так ось воно що! Ви б так і казали: .це ви купуєте у мене мою дівчину? Ні, дядьку, бідний я, правда, і сто карбованців гроші, але я повісився б на другий день або й зараз, якби взяв у вас сто рублів для того, щоб розпанахать свою душу, зсушить своє серце разом з чужим серцем! Ні, дядьку, цього не буде! Ви мене не злякаєте тим, що посадите. Посадите — то й випустите. А в москалі піду, то не по вашій волі, а так, значить, слід, тепер усі ідуть. Тілько мені писав дядько Панас, що я вільготний...
Старшина. Я тобі покажу вільготу, коли так! Бач, який завзятий! Я до тебе ласкою, а ти гуком на мене! Е, собачий сину, стривай же, я тебе поки в москалі віддам, то ще й різками випорю, волосним судом. Сидоре! Візьми його в холодну, ми з ним завтра розправимося, ач яке зіллячко!
Сидір. Іди.
Олекса. Гріх вам буде, дядько! Я всім людям розкажу, за віщо ви надо мною ?гнущаєтесь.
Старшина. Посади його та поклич писаря.
Сидір. Та онде й він, і Гершко біжать сюди обидва.
Сидір з Олексою виходять.
ЯВА VIII
Старшина (дивиться у вікно). Диви, й справді, неначе їх хто в потилицю турлить,— біжать. Чи не побився, бува, Гершко зѵ писарем?! Ще мало клопіт — розбирай своїх. Ну, вже той Омельян Григорович, з духовних, а не по-духовному поступа...
ЯВА IX
Гершко і писар разом в двері вскочили і застряли. Гершко виборсався первий, а писар, п’яний, говоре з дверей.
Писар (в дверях). Постой, Гершку, ти не розкажеш, загарчиш тілько, бо ти захакався, як собака.
Гершко. Не журіться за мене, глядіть, щоб самі не впали!
Старшина. Бачите, Омельяне Григоровичу, а казали, що свою степень понімаєте!
Писар (підходе). Всеконечно понімаю! Ето не ваша, а моя печаль!
Старшина. Що ви там натворили?
Писар. Все як слід. Постойте, я вам по порядку. Тілько що я випив гіослідню чарку і закусив хваршированою щукою, у нього славна щука...
Старшина. Та кажіть вже: чи ви побились, чи що?
Писар. Боже сохрани! Вот (цілує жида), значить, мир і любов! А тілько дело важное єсть. Гершку, повествуй!’
Гершко. Пам’ятаєте, як ви сьогодня сказали, що тут у вас був бунтовщик Опанас Бурлака?
Старшина. То бий вас сила божа, які полохливі! Так же ж був, а тепер чорт його знає, де він! Кажіть толком — що там трапилось?
Гершко. Ну, слухайте ж сюда: оцей самий Бурлака сидить у мене в шинку, тілько що прийшов. Там його обступили люде! Розказують, що Олексу заарештували, чули, як Сидір гвалтував, що він коней ваших покрав; і той Панас сюди збирається. Я затим і прибіг, щоб вам сказать.
Старшина. Та ні, то не він! Де йому тут узяться? То тебе лякали.
Гершко. Він! Перелякав мене на смерть: ножем ударив по столу — загнав його по саму колодочку.
Писар. Вєрно, как статистіка!
ЯВА X
Входить Бурлака, в постолах, в свиті, з торбою за плечима і з чабан-ською гирлигою в руках. Писар присіда біля столу, жид задом крадеться
за двері і щеза.-
Бурлака. Здрастуйте вам. Не пізнали?
Старшина (стривожений трохи, але не показує виду). Ба ні, пізнав. Давно прийшов?