Тетяна. Ох, дочко, чує моє серце, що вони чужі нам будуть: ми прості, а вони панії! Коли б хоч зятя доброго господь послав! Який би він не був, хоч би учений-преуче-ний, то він буде добріщий до тещі, що вигодувала йому жінку гарну, та й дочка більш має впливу на зятя, аніж син на невістку! Зяті давно б вже послухали своїх жінок і приїхали б провідать жінчиних отця, пеньку стареньку; а невістки свекрух не люблять і, певно, пе хотять їха'і ь до нас, та й синів пе пускають. Петро тут недалеко оженився, у Полтаві, а й чутки нема!
Васили и а. Ну, я Петрові пе дивуюсь: одно — недавно оженився, а друге — він смирний, як овечка!
Явдоха. Як баранчик, скажи!
Тетяна. Не шпеть його, моя дитино: мені жаль Петра, він і справді смирний, а вона, може, не пускає...
Василина. А Михайло?
Тетяна. На кого, на кого, а що на Михайла, то не надіялась ніколи, щоб його так посіла жінка, що й з дому не пускає, з родом-родиною побачитись...
Явдоха. Учені, а серця не мають!..
Тетяна. Ні, ні!.. Не кажи так! Вони б он як, та жінки!..
Чуть голос Карпа: «Демиде, ходім у хату».
Сюди йде Карпо і Демид. Карпо не любе, що я вбиваюсь так за Михайлом і Петром. Ходімо до тебе, Явдохо, там ще побалакаєм, не будем їм тут заважать. Ох, цей Демид був би мені любим зятем: і поштивий, і хазяїновитий.
Явдоха. Розумний, учений і сильно працьовитий.
Василина. Та цитьте, ось вони вже в сінях.
Явдоха. А ти б, Василино, пішла за Демида?
Василина. От, єй-богу!.. Ще почують.
Явдоха. Де там почують! Вони на подвір’ї... Слухай, не крути-бо хвостиком, як лисичка. Бач, мати б хотіла такого зятя, як Демид... Невже між вами не було ніякої розмови?
Василина. Авжеж що пе було.
Явдоха. Не повірю. Він очей з тебе не зводить.
Входе Демид і Карно.
ЯВА II
Т і ж, Демид і Карпо.
Демид. Добридень, мамо! З покровою будьте здорові! (Цілує її у руку.) Ви не дивуйтеся, що я вас кличу мамою, бо інакше не приходиться сказати! Я тут прожив чотири місяці, як у рідних.
Тетяна. І я тебе люблю, Демиде, ти гарний і добрий парубок! Ходімо, діти!
Карно. А з нами ж чом пе хочете посидіть?
Явдоха. Та у пас діло бабське, а у вас мужчппське!
Карпо. Хіба!
Вийшли.
Демид. Ну от, сьогодня і строк мій закінчився!
Карпо. Ще вчора.
Демид. Скажіть мені, Карпо Макарович, як вам за час увесь мого тут пробування подобалася моя праця?
Карно. Не тільки мені, але і батькові, і матері і ви, і Іван здавалися дивовижними робітниками! Вірить не хотілось, що це працюють пепривичні люде! Тепер ви сміливо можете вести самі мале своє хазяйство, і знанням, і працею служить зразком пе тільки школярам, але і їх батькам!
Демид. Ну, слава богу, коли так! Зараз буду писать проект свій у земство про зразкове хазяйство при школі, а тим часом почну заводитись...
Карпо. Тільки хазяйку треба добру.
Демид. Та я собі наглядів, тілько не знаю, чи піде.
Карпо. Ха-ха-ха! «Не знаю, чи піде»!.. От тобі й парубок!
Демид. Та парубок, здається, не з послідніх, але трапляється частенько, а може, і найбільше, що нам подобається той, кому не до вподоби ми!
Карно. Бува! І ще гірше бува: нам треба вола, а подобається кінь, і ми купуємо коня! Тоді один в ярмі опиниться, другий же буде басувать на добрій паші... Так трапляється найбільш з панами... А як ти його спряжеш коня з волом? І Библія нам таку супрягу забороняє. (Сміється.) Стережіться, щоб з вами так не трапилось.
, Д е м и д. А що б сказали ви, якби я вас спитав: чи до
пари мені буде ваша сестра, Василина?
Карпо. О... Це вам скоріще знать... А любить вона вас?
Демид. Не знаю, бо я ще не питав.
Карпо. От тобі й маєш! Так ви попереду спитайте!
Д е м и д. А. віддадуть? /
Карпо. Ех, ви — лемішка, лемішка!
Демид. Я, знаєте, чоловік бідний...
Карпо. Та хороший, розумний!
Демид. Спасибі!
Карпо. Богові дякуйте за це! А на мою думку, коли дівчина кохає щиро, то буде все робити так, як хоче чоло
вік; у сім’ї ж аби згода — то вже й до пари!
Демид. Багато разів вже можна було признаться, побалакать, та я боявся...
Входе Терешко, Сергій і Тарас.
ЯВА III
Т і ж, Т є р с ш к о, С е р г і й і Т а р а е Гу и ал єн к и.
Терешко. А що? Еге, пе ждав? Доброго здоров’я, з празником!
Сергій. З покровою 9 — само собою!
Карпо. Спасибі! Будьте й ви здорові з празником! Сідайте!
Терешко. А мати, батько, Василина дома?
Карпо. Мати і Василина дома, а батько сьогодня раненько поїхали в город з Іваном.
Сергій. Так.
Терешко. А ти знаєш, хто це?
Карпо. Ба! Не знаю.
Терешко. Сергія Гупаленка не знаєш?
Карпо. Не зиакомі, а фамилія відома! Перші хазяїни на всю околицю, тисячу десятин посідають, як же не знать?