Петро обертається до Івана і Карпа. Мати загляда йому у вічі і цілує.
Аделаїда (до Василини). Ви учились в гімназії? Василина. І скінчила.
Аделаїда. Бідна!
Василина. Чого?
Аделаїда. Скінчила гімназію і живете на селі у простій мужицькій хаті.
Василина. Це прадідівська, у нас є гарний дім. Аделаїда (до мішечка). Чого тобі, Амішка? (Розпускає горбочку, звідтіля показується голова білої машоньої собачки.) Бідненька, як носика зморщила! Повітря негарне? Зараз поїдемо! (Тулить собачку до лиця.) Мішка моя хороша. (Цілує її.) Це граф привіз з Парижа і мені подарував. П’єр*!
Пе’/'ро так кинувся, що мало не звалив матір, і підбіг до Аделаїди.
Я задихаюсь, таке важке повітря.
Василина. Це пахнуть так васильки.
Аделаїда. Фі... Мішка! Не кусай!.. П’єр! Там нас ждуть!
Петро. Адечка, мила, посидимо—ще ж рано. Аделаїда. Зуби, як голки!.. Як у вас багато рушників — ви, мабуть, всі тут умиваєтесь?
Петро підійшов до матері.
В а с и л и н а. Це для краси.
Аделаїда (притулила собаку до щоки). Ха-ха-ха! П’єр!
Петро (схоплюється і підбіга). Що, Адечка? Аделаїда. їдем. Ай!
Тетяна. Що там?
Аделаїда. Противна Амішка вкусила за ухо! (Запиха собачку в мішок.) Сиди там, зла фурія!.. П’єр! Ідем!
Тетяна. Що це ти, невісточко моя золота? Плюнула через поріг, та й з хати?
Петро. Мамочко, голубочко, вибачте, що я до вас на хвилиночку...
Тетяна. Як на хвилиночку? Що ти говориш, мій сину? Петро. Бачите, Адя давно запрошена до графа. Вона училася разом з його дочкою, а та сьогодня іменинниця, так нас там ждуть обідать... Я, мамо, завтра заїду. Аделаїда. П’єр!
Петро (біоісить до неї). Та посоромся хоч рідні! Тетяна. Нет я!
Петро повергається до матері.
Аделаїда. П’єр!
Петро прибігає.
їдем, а ні, то я сама поїду.
Тетяна. Боже мій, боже мій! (Хлипа.)
Макар. Стара, годі! Коли запрошено до графа, то нехай їде! Може, там кращий обід!
Петро (до батька). Не то що... А запрошено... якось,-знаєте... обіщали! Коней вислали... син графа сам зустрічав...
Аделаїда (іде до дверей). П’єр!
Петро (хапа шинелю). Я зараз!
А д е л а ї д а (робе загальний поклін). Прощайте. (Цілує Василину.) Мені вас жаль!
Василина. А мені Петю жаль!
Аделаїда. П’єр! Уже нерано, там ждуть. (Вийшла.)
Петро наскоро цілує матір, батька, біжить до дверей, вертається, хоче попрощатись з Карпом. Чуть: «ГГєр!» Він кидається з хати, приговорюючи: «Завтра заїду, завтра заїду, завтра...» — «П’єр!»
Карпо. Ехе-хе! Ускочив!
Тетяна. Сину мій, Петрусю, дитино моя дорога, занапастив ти свою голову! (Плачучи, іде надвір.)
Макар. Оце невісточка!
, Іван. Чу-чу!! Свинота!
Завіса.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Кабінет.
ЯВА І
М~и х а й л о (чита газету). От тобі і старший писар Іван Барильченко! Первокласний артист, всі газети в один голос славлять. І за такий короткий час — всього два роки.
Входе Наташа.
ЯВА II
М и х а й л о і Пата ш а.
Наташа. Я думала, що тут хто-небудь є, а це ти сам з собою говориш!
Михайло. Читав газети! І вичитав приятну новину. Я тобі, Наташа, не говорив ще: у мене є брат, так, знаєш, невдаха, недоучка, босяк по характеру... розумієш босяк! І тепер раптом знаменитість! Первокласний артист за короткий час! Талант, і попав на свій шлях.
Наташа. Милий артист, босячок! Як би я хотіла його бачить! Де ж він?
Михайло. В Москві пожинає лаври! Щасливий: незалежність, лаври і гроші.
Наташа. Ох, як я люблю артистичне життя. Я перше хотіла бути артисткою, так татко...
Михайло. О, ти мала б поспіх — ручаюсь! Красива женщина і без талану па сцені має більший поспіх, ніж некрасива з таланом.
Наташа. Хіба я гарна?
Михайло. Ти сьогодні гарна, як майський ранок!
Наташа. Тільки сьогодня?
Михайло. Щодня, раз у раз ти гарна, а сьогодні особливо! І як тобі личить ця нова причіска і гепюри на рукавах, і...
Наташа. Ну... (Затуля йому рот рукою.)
Михайло (цілує руку). Так щоб така красавиця не мала на сцені поспіху? Зарані б поручився...
' Наташа. То так тобі здається, бо ти сам в хорошому настрої: іменинник, статський совітник і інспектор!
Михайло. Це ти, моя зірко, така щасливу, це через тебе посипалось стільки життєвих удач на мене.
Наташа. Чого ж я? Особі твої заслуги, твоя докладна записка... Ну, дядя мій, директор,— все разом... Не в примір другим...
Михайло. А все ж через тебе, мій ти талісман, моя ти Маскотта! (Цілує її.) Знаєш, коли і надалі так буде мені усміхатись фортуна, то я скоро і в директори вискочу, а там і «действительный статский» не за горами! Само собою, що і статський 12 так рано — приятно! Тільки статських тепер розвелось занадто багато! При тому статський все-таки пе генерал, а «действительный» — ваше превосходительство!