А що, Ваня?
В а н я. Генерал питають, чи вже підшили червону підкладку під'тужурку?
Н ат а ш а. Скажіть: скоро буде готова! Тільки, Ваня, голубчик, підкладка буде не червона, а зелена. Татко сліпий, йому все одно, а ви не промовтесь!
В а н я. І мені все одно!
Наташа. Так ідіть і скажіть, що скоро буде готово; тільки не промовтесь.
В а н я. Будьте певні. (Вийшов.)
Михайло. Що ти зробила, Наташа?
Наташа. А що?
Михайло. Ну як же таки можна, взяла і підшила тужурку генерал-майора зеленою підкладкою! Червону треба.
Наташа. Я знаю, милий! Тілько червону треба було купить, а у нас грошей нема: все з’їв сьогоднішній вечір; так я взяла свою зелену шерстяну юбку, попорола, і Дарина підшила зелену підкладку,
Михайло. Неприятно... і навіть жаль обманювать старого.
Наташа. Ну от! Татко не бачить, ніхто йому не скаже, і він буде задовольнений. А казать таткові, що у нас грошей нема,— гірше, і він не повірить, бо лічить тебе багатим. Ну, і неприятно, знаєш, признаться...
Михайло. Та воно так... Тільки... якось... А!.. Було б хоч пораятись, може б, я взяв матеріал у Івана Дмитровича в борг...
Входе Д а ш а і несе сіру тужурку з генеральськими погонами і зеленою
підкладкою.
Ну, хоч погони генеральські.
Наташа. Це татко сам купив раньше.
ЯВА VI
Ті ж і Дарина, потім ге н е р а л.
Наташа. Глядіть же, Дарипо, пе промовтесь, що підкладка зелена, а не червона.
Дари п а. Та їм, дорога моя пані, усе одно: чи червоне, чи зелене! Сказано — чоловік темний.
Входе генерал. В а н я його веде.
Генерал. Ну, готово?
Дарина. Готово, ваше превосходительств®.
Наташа цілує його в щоку, генерал гладить її по голові.
Г енерал. Наташенька!
Михайло цілує його в щоку, генерал гладить по голові.
Миша! Здоров, брат! Здоров, підгенерал! чХа-ха-ха! Ну,
Дарина, давай надінем генеральську тужурку. (Скида халат.) I халат підіб’єм генеральською підкладкою.
Подають тужурку і помагають надіть.
(Надівши тужурку, одвернув полу, погладив рукою, потім погладив лацкана і, взявши рукою погони.) Чую під рукою, що погони генеральські, а от підкладку (знову одвертає полу і гладить) не розберу!.. Червона?
Наташа. Червона, татку!
Генерал. Сліпий! Не бачу! Ох, яка тяжка потеря!.. От сьогодні будуть гості вінтить, а я не можу! Умираю, брат, за картами!.. Ну що ж, прийду, хоч посидю, послухаю, як другі (передражнює): дві піки... три піки..., три черви... малий шлем в бубнах... Ха-ха-ха! Люблю, коли гра туго намотується на нервовий вал... Температура піднімається, нерви настроєні по високому камертону... Ху! Жарко! Брат, Федор Іванович, бере прикупку... Заліз — прикупка ні к чорту!.. Судорога пройшла по виду... Переводить дух, оддува-ється, витира лисину, і починається турнір! Ха-ха-ха! Тепер не дай бог буть партнером Федора: всі'помилки — на нього! Грім і блискавка!
Наташа. Я навіть боюся за дядю Федора: гарячиться, кричить, кашляє, аж синіє, і знову кричить! Здається, от-от буде параліч!
Генерал. А-а! Грім і блискавка!
Наташа. І увесь грім за три копійки.
Михайло сміється.
Генерал. А-а! Ха! Три копійки! Не в тім річ! Тут умственна еквілібристика: чоловік дума, ріша, розріша, кипить і раптом — тарах! — пе той ход — без однієї!.. Тарах! — без двох! Нерви витягнулись, одна помилка повела за собою другу, третю, все вверх ногами! Ну і 'баталія! Тут життя! А... а... Ха-ха-ха! Люблю! Ну-, поки проб’ють барабани і закипить на зеленім полі бой смертний, ходім, Ваня, дочитувать «Розвідчика». (Бере Вашо за руку, і ідуть.)
ЯВА VII
М и х а й л о і II а т а пі а, потім А к і л а.
М и х а й л о. Як жаль татка! Скілько у нього енергії! Ще б служить, повишаться,— і на тобі таке нещастя: сліпота!
Нат а ш а. Це у нас в роду. Дід мій, теж генерал, осліп під старість... А що, Миша, коли я осліпну? Боже мій! Як страшно! (Починає плакать.) Я... я... стара... зморщена і сліпа, нікому не потрібна... Миша, ти мене покинеш, а татка вже не буде... ох, ох! Як біля серця здавило.
Михайло. Наташа, мила моя, годі! Охота мучить себе нікому не відомою будущииою! Коли там що буде, та ще й чи буде, а ти зараз псуєш свої ясні очі! Від сліз очі теряють ясність, яскравість і красу...
Наташа (витирає очі). Невже?
Михайло. Ну як же можна: гості — і ти заплакана! Скажуть, що ми сварились, що я тебе бив; мало чого не видумає баронеса,— вона з павутини вірьовку сплете!
Наташа. Не буду, не буду! Побіжу припудрюся. (Вибігає.)
З других дверей виходе Акіла.
ЯВА VIII Михайло і Акіла.
Михайло. Ну що, все благополучно?
Акіла. Єрунда! Помирив! Випили по чарці — і помирились. Тепер весело прийнялись за роботу; самовар я велів ставить; тепер ознакомлюсь з бухветпою силою, з закусками, і треба приготовить десерт!