М и х а й л о. О пі, ні! Я, знаєш, сам тривожусь нащот приїзду батьків!.. Бачиш, те, що ти говорила про мене,— дитяче непорозуміння з фактом; але справді, ввести батька і маму в наше коло, де розбирають родословну Зімича, і знову баронеса... прямо-таки страшно... За чоловіка страшно.
Наташа. Ах, ах! Не говори! У мене голова болить.
Михайло. Ти краще подумай, що робить! Власне, кажучи, все єрунда, як говорить Акіла; а от нема смілості ввести своїх батьків, одягнених у селянську одежу, в залу. Чортзна-що! Це холуйство, — я розумію, і от за всім тим мучусь: що скаже баронеса! Ще хоч би одежа друга, знаєш, загальна... Мама і тато дуже розумні люди, лишнього не скажуть... але одежа... одежа! Особливо жіноча... а!
Н а т а ш а. Миша, я твою маму переодягну в чорне плаття моєї покійної мами!
Михайло. Ангел мій, чудова ідея! А як не зійдеться? Моя мама — жінка, знаєш, огрядна...
Наташа. Ахшнуровка нащо? Ми з Дариною добре її зашнуруємо — і прийдеться.
Михайло. Ідея, ідея! Ангел мій! (Цілує її.) Добре придумано!.. Ти ж маму умовиш сама; вона податлива і згодиться для тебе все зробить, а от батько!.. Ну, батько нічого: оригінал-поміщик, ходе в національній одежі! Чудово, Судово! (Дивиться на часи.) А знаєш, уже час, як харківський поїзд прийшов. Сьогодні їх не буде! Воно й краще — без маскараду; ну, а завтра хоч і приїдуть, байдуже, аби без гостей.
Наташа. Миша, а ти попросиш у них грошей на Рів’єру?
Михайло. Попрошу, і дадуть!.. Батько чоловік багатий, дуже багатий, а мама — віск! Дадуть, дадуть, тільки треба принять ніжно, ласкаво!
Наташа. Дадуть? Милі мої мужички, ах, як я люблю їх! А щодо прийому, то я їх зачарую...
Входе Дарина. *
Нікого нема?
Дарина. Нікого. Тілько там на кухні знову іде»колот: повар п’яний, і кухарка, здається, під шефе!
Михайло. А щоб їх чорт узяв! І Паша випила?
Дари н а. Щось на те похоже.
Михайло. Акіла Акілович!
Акіла на дверях.
Тарабанов п’яний!
Акіла. Треба зараз вигнать.
Михайло. Ради бога, навідайтесь, що там!
Акіла (іде). От єрунда! Дарина, подавайте десерт. (Вийшов.)
Наташа. Я на хвилину і зараз назад. (Вийшла.)
Михайло. А я підожду Акілу Акіловича.
Дарина і офіціант несуть десерт і скоро вертаються.
Баронесі, потім директору, предсідателю.
Офіціант. Десерт просто ставиться на столі, так і Акіла Акілович веліли!
Михайло., Ага, на столі?.. Гаразд, гаразд! Поставте на столі!.. (Пішов.) Так краще: не буде очевидно, кого більше шанують.
Дарина, що вернулася однести десерт, на дверях.
Д а р и н а. Там якісь мужики питають вас.
Михайло (про себе). Це батько і мати... (До Дарини.) Нехай ідуть.
Дарина зникає.
«Якісь мужики»!.. Навіть для Дарини батько і мати — мужики! І все подла одежа робе.
Входе. Тетяна і Макар, одягнені празниково: Макар в новій, чорного тонкого сукна чумарці, без пояса; Тетяна в червоних чоботях, розкішній плахті, пов’язана по очіпку чорною хусхкою і тонкою наміткою; зверху темпа корсетка з рукавами.
ЯВА XIII
Ті ж, Макар і Тетяна, потім Наташа.
Тетяна. Сину мій! (Кидається Михайлові на шию і цілує його.) Дитино моя дорога! Що ж це ти нас відцурався?
Михайло. Мамочко! (Цілує її.) Ніколи... Служба... Збирався... Єй! І не міг... Тату! (Цілується.) Як же вас бог милує?
Макар. Помалу, сину!
Мати держиться за Михайла і заглядає йому в вічі.
На превелику силу тебе знайшли. Заїхав у гімназію, заплатив сторожеві карбованця за те, що провів.
Тетяна. А де ж жінка... Наташа...
Михайло. Вона зараз... у мене гості.
Тетяна. Ти ж іменинник! (Цілує його.) Пошли тобі боже щастя!
Михайло. І іменинник, і статський совітиик, і інспектор! Макар (з тривогою). Оп як!.. Нехай тебе... господь благословить! (Цілує.) Бач, стара, де йому приїздить до нас, коли треба служить. Недурно ж стільки заслуг має. (Утирає сльози.)
Входе один із гостей, на дверях.
Гость. Михаїл Макарович, ви вступающий?
М и х а й л о. Я ісходящий!
Гость зникає, входе Н а т а пі а.
Наташа! От мама, тато!..
Наташа. Мамочко! (Цілує її.)
Тетяна. Яка ж гарненька, як янголятко! Зірко моя! Дай же я тебе ще поцілую. (Цілує її.)
Макар. Як королівна! (Цілує її.)