Пріська. А моряк?
Катря (дивиться на Пріську мовчки). Хіба?
Пріська. Атож!
Катря. Диви!
Мовчать.
Що ж це його давно так не видко?
Пріська. Жде, поки Іван Макарович виїде.
Мовчать.
Коли чоловік та жінка, як от наші, надовго розрізняються, то обоє розвагу знайдуть... Так скрізь... Думаєш, що Іван Макарович там десь буде сумовать?
Катря. А може, й буде, він сильно любе паню.
Пріська. Любе, а сумовать не буде! Якраз, такий він! Ще жінка, розрізнившись з чоловіком, буває, що зостається вірною йому; а чоловік — ніколи в світі. Вони гірші нас, я їх за це ненавиджу!
Катря. А Махметка?
Пріська. Такий же! Татарська собака!.. Ще позавчора бачила, як присідав біля Мотрі... Ну й зацідила ж я його в мордяку, аж зубами клацнув!
Катря. Ха-ха-ха!.. І нічого?
Пріська. Вишкірив зуби, промовив: раз, два!—та й годі! Я, Катре, зла буваю, як собака, на увесь світ зла: правди нема! От і зараз: яка це правда? Вони пішли на проходку, а ми їм готуй снідання. Хіба, ти думаєш, трудно панею бути?
Катря. Певно, трудно. Треба учитись багато!
Пріська. Нічого не треба! Треба тілько гарно одягатись — і пані... Я служила в Одесі, в гостиниці, з одною дівчиною,— її теж Катрею звали,- - а потім я у неї служила за горничну! (Клаца язиком.) От і знай!
Катря. Кому яке щастя!
Пріська. Правда, що вона гарна була, як намальована; пани їй проходу не давали... Вони страх люблять гарних дівчат; хто б вона не була — їм все одно, аби гарна! Єй-правда! І взяв її якийсь панич. Потім, через год, чи що, наймаюсь я до пані. Дивлюсь — аж то Катря, тільки вже не Катрею зветься, а Ларисою., Розряджена в шовк, черевики на високих корках, голова як куделя, на все гіхека... А сміятись вивчилась так гарно - прямо як канарейка співає; навіть я любила слухати її приятний сміх. Отам я надивилась... Тьфу! Паничі їй руки цілують, а вона їх по морді б’є.
Катря. Бий їх сила божа! І нічого?
Пріська. Нічого! Вдаре по морді і заллється своїм гарним сміхом, а вони й собі сміються.
Катря. Шкода, Прісю, що ми(, з тобою не такі гарні, як та Лариса.
Пріська. Я б не хотіла! Противне життя, паскудство! Гіршого нема в світі: краса злиняє, від роботи одвикне!.. Спершу москалі будуть бить по морді, а потім з торбою ходитиме!..
ЯВА IV
Хвиля і Маруся. Дівчата виходять.
Маруся (з коробкою). От. і стіл готовий, а вернуться наші — будемо снідать. Сідайте. Де ви тут взялися так неждано?
Хвиля. Тільки що приїхав. Дивлюсь — кумпанія, хотів підійти, а потім побачив, що ви одрізнились і пішли в кондитерську, тоді я за вами по гарячому сліду... І от стою, дивлюсь і таю... Був я в Александры, Марселі, Лондоні і нігде не зрадив вам, день і ніч тілько про вас думав, мало не потерпів аварії... Як же ви поживаєте, моя радість?.. Я занудився за вами!
Маруся. %Платон Пилипович! Ви знову за своє? Не смійте так говорить зо мною!
Хвиля (бере,шапку). Ви в поганому настрої — я тікаю. (Іде до дверей і стає.) Два місяці я вас не бачив!..
Маруся. Ви знаєте давно, що я не люблю таких відносин.
Хвиля. Щирих?
Маруся. Хоч би й найщиріших! Не забувайте, що ви для мене звичайний гість, друг мого мужа, і що я вам поводу ніколи не давала зневажать мене!..
X в и л я. Чим же я вас зневажаю? Я б тільки хотів буть рідним для вашої душі і серця!... Я вас давно любив і люблю, а ви не хочете зо мною ласкаво говорить!.. Не хочете знать мене!
Маруся. Я вас знаю.
X в и л я. І що ж ви можете сказать недоброго про мене?
Маруся. Ви... не хочу говорить!
Хвиля. Говоріть! Лайте, тілько говоріть!
Маруся. Ви багатий, розпаскуджений удачами чоловік... Чогѳ вам заманеться, ви хочете того добуть, і хоч би на шляху до вашої мети лягли трупи, вам однаково...
Хвиля. Малюнок вірний! І знайте, що я добуду, чого хочу!
Маруся. Ніколи! Ви злий чоловік, ви затесалися у дружбу до Івана і наважились ограбить вашого друга!
X в и л я. Боже сохрани, я не грабитель, мене ограбили! Я вас любив ще дівчиною, а ви, під впливом сценічних ефектів, проміняли мене на ілюзію щастя!
Маруся. Неправда! Я безмірно щаслива! Благородна, висока душа Івана для мене рідніша, ніж ваша, черства, практична! Іван — поезія, а ви — проза!
Хвиля. Марія Даниловна, і ви проза.
Маруся. Може, я через те й люблю поезію.
X в исл я. Поезія легко зражає, настрій для неї все.
Маруся. Іван чесний чоловік.
Хвиля. Я честі від нього не однімаю... Іван чесний чоловік; але як артист живе нервами і зражає вам щодня, а нині цього за безчестя вже ніхто не лічить.
Маруся. Неправда ваша,— я лічу!
Хвиля. Бо ви багато казочок читали! У вас дитячий погляд на людські відносини! Ви ще не викупались в житейськім морі!