Маруся. Зате ж ви так багато в ньому купались, спускаючись па саме дно, що повні багна від того мулу, який зоставсь на вас.
X в и л я. А як я вам покажу, що па вашому Іванові більше мулу, ніж на мені?
Маруся. Знаєте, що я вам скажу?
Хвиля. Не знаю.
Маруся. Ідіть собі з мого дому і ніколи тут не появляйтесь або ніколи не говоріть мені нічого про мого мужа! Я люблю Івана, я вірю йому, а ви цілий год спокушаєте мене, хочете розбить мою^віру і отруїть мою душу. Коли ви справді мене любите, то не віднімайте ж від мене своїми натяканнями тієї святої віри, якою я живу, якою я щаслива!
X в и л я. Колись люди вірили в казку, що земля стоїть на трьох китах; тепер знають істину, і переміна казки на істину не зробила людей нещасними! Я вам докажу, що Іван — зрадник, і ви будете щасливі зо мною!
Маруся. Ніколи в світі! На це я не здатна, і потеря віри в одного Івана для мене рівна потері віри до всіх, рівна духовній смерті.
Хвиля. Побачимо.
ЯВА V
Ті Ж; Іван, Михайло, Наташа і Карпо.
Іван. А, Нептун, властитель моря, здоров, друзяка!
Цілуються.
Що ж це тебе так давно не видко? Спасибі, що завернув! Я сьогодні од’їжджаю, так хоч поснідаєм укупі! Марусю,
от ти все журилася, що сумно тут самій, а Платон? Він же мій друг і тебе так щиро поважає, що й без мене буде провідувать... Ти, брат Платон, не забувай Марусечку мою. (Цілує Марусю в руку.) Мій тихий, світлий ангел, мій приют і пристань від бур житейських. Ах, житейське море, брат, страшніше, ніж те море води, над яким ти властитель! Ну, що ж, Марусечко, будемо снідати! Через час пароход одходить і нашим гостям треба їхать.
Маруся. Зараз звелю подавать. (Вийшла.)
Іван. Ху ти, господи! Платон! Ти ж не знайомий ще, а я, дурноверхий, забалакався та й забув. (Підводить його до Наташі.) Моя братова. Нептун, бог моря, копитан власного корабля — Хвиля! А це мої брати: Михайло і Карпо.
Михайло. Дєйствітєльний статскій совітник Барильченко.
Іван. І кавалер, і директор гімназії... Треба ж сказать весь титул.
Карпо. Барильченко.
Іван. Без титула! А ні, стривай! Український козак! Я гордую тим, що родом сам козак. Колись, брат, наші діди" над морем панували, і на поганеньких човнах до Сінопа 3 добирались, і Скутар 4 руйнували; а ми вже от плаваєм житейським морем і частенько руйнуємо своє здоров’я від того, що плавать не уміємо або пливем не туди, куди слід.
Подають сніданок.
От і снідання. Прошу сідать.
Сідають.
Горілочки?.. Марсали... Вам чого?
П’ють, їдять і балакають.
Хвиля. Сьогодні ’ покидаєте наш благодатний Крим?
Михайло. Сьогодні. Пора. Більше місяця у брата гостювали.
Наташа. А мені здається, що я тільки вчора сюди приїхала! Звичайно, Крим не Рів’єра... Ах, Рів’єра, Рів’єра! Але тут,, на дачі Івана Макаровича, ми жили в товаристві великого артиста, дух которого вітає над усим! Мені весело було в такім товаристві, я не забуду ніколи тих хвилин високого настрою душі, які я мала, дякуючи. Івану Макаровичу! День у мене плинув, як одна година: веселість Івана Макаровича, його глибокий юмор, його співи довго ще лунатимуть у моїм серці!
Хвиля. Чуете? Отак всі жінки йому співають. Щасливий!
Маруся. Івана всі люблять, і мені то мило.
Іван. Не завидуй, брат... А знаєте, Наташа, сучасним рецензентам не вадило б поучитись у вас писать рецензії... Жаль, що ви не пишете, а з вас був би приятний для акторів рецензент.
Михайло. Ха-ха-ха!
Наташа. І зовсім не смішно! Приїдете до нас — будуть ще кращі рецензії. Наш учитель словесності прекрасно пише.
Михайло. Учителям гімназії заборонено писать дурощі.
Н а-т а ш а. Я попросю — і буде писать.
Хвиля (до Карпа). Ви, видимо, хлібороб?
Карпо. Хлібороб. Тепер діти вже працюють, а я дозволив собі перший раз в житті покинуть землю, щоб покупатись в морі по совіту лікарів.
Хвиля. І що ж, помогло вам море?
Карпо. Як бабі кадило. Що раз зогісуєш, того вже ніколи не поправиш.
Іван. І не тілько в здоров’ї, а і взагалі?..
Карпо. Природа не йде на компроміси.
М а р у с я. І я так думаю.
Наташа. Здається, вам, Іван Макарович, немає на що скаржитись: ви — цільна людина! Я рідко бачила таких.
Михайло. Недавно ти це саме казала учителеві словесності.
Наташа. Ну так що ж? І Тарас Петрович людина цільна — високого росту, брюнет, красивий.
Михайло. Та так. Тільки що ці ознаки до цільності натури мало стосуються.
Н а т а ш а. Відчепись, педант! Іван Макарович, а коли ж ви до нас приїдете?
Іван. На різдво.
Наташа. Ой, як довго ждать! Дожидаючи вас, наша публичність буде дні лічить.
Хвиля. Особливо ви.