Михайло сміється.
Н а т а ш а (глянула на Михайла, з низ пула плечима. До Хвилі). Ви угадали.
Хвиля. Як бачу, ви велика поклонниця талантів.
Н а т а ні а. О, я умираю за сценою, особливо коли в театрі грають такі артисти, як Іван Макарович.
І в а н. Мені вже страшно! Ви ще не бачили мене на сцені, а зарані уявляєте собі щось надзвичайне; це може дуже пошкодить вражінню: коли ждеш багато, то одбираєш дуже мало
Наташа. Я жду того, що можливо взяти, і надіюся, що візьму і вип’ю повну чару#
Михайло сміється спокійним сміхом.
Іван (з чаркою в руці співає; всі наливають і помагають співать).
Повнії чарки всім наливайте,
Щоб через вінця лилося,
Щоб наша доля нас не цуралась,
Щоб краще в світі жилося і т. д.
(По скінченню пісні.) За ваше здоров’я, дорогі мої!.
Наташа. Браво, браво! (Підбіга й цілує Івана.)
Карпо (дивиться на часи). Пора. (До Марусі.) Дозволяєте?
Маруся киває головою. Встають.
У мене все готово, а от і фурман під’їхав. (Цілується з Іваном.) Прощай, брат! Спасибі тобі за все! Не минай же старого гнізда. Мама сильно за всіма вами сумує, а особливо тепер, коли тато помер і вона зосталась сиротою. Знаєш, проживши п’ятдесят літ вкупі, чесно, злилися душами в одну істоту, а потім раптом одного не стало... і мов тебе розрізано надвоє, і ти щодня чуєш незалічиму рану. Тяжко бува дивитись на її очі, повнії якоїсь невимовної журби!
Іван. Приїду, хоч би там що! Я тобі напишу. Поцілуй маму, Явдоху, Василину, Демида, усіх, усіхГ
Карпо. А ти, Михайло? Може б, тепер оце зо мною заїхав; крюк не великий.
Наташа. Заїдемо, Миша!
Михайло. Ніяк не можна, післязавтрього екзамени... Сам знаєш, як же без директора... Я ж одпуску не брав.
К а р п о. Та так. Прощайте! (Цілується з Марусею.) А ви до нас, з дітьми, погостювали б!
І в а н. А що ти думаєш, Марусечко? Я з тобою спишуся, і ми з’їдемось укупі до Карпа.
Маруся. З радістю, якщо діти будуть здорові!
Наташа. Ви напишіть мені — коли, то й я приїду.
Іван. Добре.
Карпо. Прощайте, бувайте здорові!
Іван. Кланяйся всім!
Маруся. І від мене!
Карпо. Спасибі. (До Михайла.) Не гайтеся! (Вийшов.)
Михайло. Ну, до побачення! (Цілується з Іваном, цілує в руку Марусю і йде.) Спасибі за все! (Попутно
Хвилі.) Будете в нашім городі, прошу не минать моєї хати. Приятелі брата — мої приятелі. Наташа, Карпо жде.
Наташа. Підожде. Що ж я, не прощавшись, піду? Прощайте, Марія Даниловна! Просимо до нас на різдво 5. (Цілується.) Іван Макарович, до приятного побачення! (Цілує його, йде й обертається.)
Михайло. Наташа, Карпо жде! Опізнимось!
Бата ш а (на порозі). Я так зріднилась з вами (чуть сльози), що прямо-таки розлучатися пе хочу, а мушу... (Витира очі.) До побачення!
Всі виходять. Прислуга, що раніше почала приборку, виносить деякі пакунки, вертається і кінча своє діло.
ЯВА VI
Катря і Пріська, потім Іван, Маруся і Хвиля.
Пріська. А скільки вони тобі дали?
Катря. Генерал — карбованця, генеральша — два, той мугиряка — четвертак.
Пріська. І мені так само дали.
Катря. Спасибі й за те. Буде чим почастувать коваля і Махметку... Тілько що Махметка не п’є: їм заборонено.
П р і с ь к а. Та бреше! Якби люди не робили того, що їм заборонено, то дуже б сумно жилося!
Іван, Маруся і Хвиля, вертаються.
Марія Даниловна! Махметка хоче найнятись до нас у двір за сторожа.
Іван. О, сторож вірний.
Маруся. Надежний. Нехай приходе. Приносьте, дівчата, решту білизни...
к ч
Дівчата вийшли.
І в а н. А я приляжу, бо рано встав, утомився. Сон перед обідом — золотий. А ти, Платон, обідаєш з нами?
Хвиля. Може.
Іван. Так я з тобою не прощаюсь. (Виходить.)
ЯВА VII
ХвиляіМаруся.
Довга пауза. Маруся переклада речі і кладе їх в скриню; дівчата вносять гладжені сорочки, кладуть і виходять.
Маруся. Чого ж ви мовчите? Розказуйте, що бачили цікавого у світі.
X в и л я. Ви не любите слухать тога, що я говорю, а я так переповнений одною думкою про вас, що мені нічого більше в голову не лізе.
Маруся. Ну, то читайте он журнал; а то ви слідкуєте за моїми рухами, і я не можу спокійно робить свого діла.
Хвиля. Дозвольте ж хоч дивитись на вас!
Маруся. З вами можна потерять і святе терпіння! Ви нахаба, яких я ще не бачила!.. Якби я не була певна в своїх моральних силах, то розказала б все Іванові.
Хвиля. Розкажіть. Він викличе мене на поєдинок, і я його уб’ю.
Маруся. Фу, противний! Що з вами сталось?