Ваніна (до Марусі). З ним не заскучаєш!
Маруся. Докучить!
Входе Іван.
Ті ж і Іван.
Іван, (до Ваніної, подає руку). Ну, тепер доброго здоров’я.
Ваніна робить рух, хоче поцілувать Івана; Іван держить її за руку.
До Хвилі.
А що, правда, Людмила Павловна гарна і весела молодиця? Хвиля. Бой-жінка!
Іван. А тобі, Людмила, як здається мій друг? Ваніна. Бой-чоловік!
Хвиля. Пара п’ятак.
Ваніна. Дешева рибка — погана юшка! Я до тебе... я до 1вас,*Іван Макарович, на хвилинку,— мене там ждуть. Хвиля. Хто?
Ваніна. Ану, вгадайте.
Хвиля. Звичайно: поклонник талану.
Ваніна. Я не талан.
Хвиля. Гарненькі жінки всі з таланом.
Ваніна. Спасибі.
Хвиля. Вибачайте, чим бог послав, тим і частую! Ваніна. От чудак! З вами не зговориш...
Хвиля. Так договоришся.
Іван і Маруся сміються.
В а н і н а. Та ну вас к чорту! Дайте побалакать з Іваном Макаровичем.
Хвиля. Сип!
Ваніна (топа ногою). Та постійте-бо хоч хвилину! Хвиля. Ні, я краще посидю. (Сідає.)
Ваніна. Ха-ха-ха! От ще морський чорт! Як же ви себе почуваєте, Іван Макарович?
Іван. І добре, і погано: добре, бо одпочив, погано, бо знову починається противна суєта, для якої я мусю покидать свій рай!
В а и і її а. А ваша дача — справжній рай!
І в а н. Це не моя — я тут гість; дача Марусина, і цей рай без неї не був би раєм!
Ваніна підходить до вікна. Іван іде до неї і стає поруч.
Хвиля (Марусі). Парочка.
Маруся. Мефістофель! 6
Ваніна. Ах, яка краса: і море видко, як на долоні... і гори...
Іван (тихо). І якого чорта ти приперлась! Писав же, що виїду сьогодні...
Ваніна. Не можна очей одірвать. (Тихо.) Не видержала, прости! Ах, сад! (Одходить.) Ах, сад який! Рай, рай кругом! Я вам, Марія Даниловна, завидую... Нікому не завидую — це не в моїй натурі,— а вам завидую: дача — едем і муж — великий артист! Щаслива!
Маруся. Наполовину: я мужа не бачу півроку, а тут. прикована тільки обов’язком матері...
В а н і н а. О, обов'язок матері — приятний обов’язок: він над усім панує в жіночім серці, для нього все можна в жертву принести, все віддать!
Хвиля. І чоловіка?
Ваніна. І чоловіка.
Іван. Ну, це вже занадто!
Хвиля. Коли б материнство над усім так 'панувало в жіночім серці, то не робили б стільки абортів.
Ваніна. Причому тут борт? Моряк від борта ні на ступінь. (Сміється, і всі сміються.) А ви, Марія Даниловна, як дивитесь на материнство? Вам і книги в руки.
Маруся. І я, і муж, і діти, і материнство — одне ціле, а ціле повинно буть вкупі, з нього не можна виділить і малої частини, бо тоді, крім стражданій душі, пропада й святість, і краса, і гармонія сем’ї.
Іван. О моя люба Марусечко! Ще небагато терпіння, і у тебе буде рента, яка дозволить нам не розрізнятись ніколи.
Хвиля. На старість.
Іван. Що ж робить?
Ваніна. Ой, засиділась! Нерано. Прощайте, дорога Марія Даниловна, найщасливіша між жінками! Дуже рада, що з вами познайомилась!
Цілуються.
До побачення, Іван Макарович! Я не виносю качки і в Сімферополі одпочину.
Хвиля. І яз вами.
Ваніна. Будьте здорові, бажаю вам вилічитись від язичного бронхіта.
X в и л я. Я зараз же іду за лікарем. (Бере шапку.) Може, хоч він дасть мені певне лікарство.
Ваніна. Розумієте? Єй-богу, він хоче іти за мною. Я його боюсь! Придержте його, будь ласка!
Маруся (сміючись). Навіщо ж ви себе лікарем об’явили? Тепер лічіть! Пацієнт, знаєте, настирливий — не відчепитесь.
Ваніна (капризно). Іван Макарович!
І в а н. Та він жартує! Платон, ти ж зостанешся з нами обідать?
Хвиля. Я хворий, я не можу їсти, я іду за лікарем. Ваніна (заливається сміхом). До зобачення! Я тікаю. (Виходить і стоїть в сінях, сміючись.)
Хвиля. Я не одстану.
Іван (держить його). Залиши, що за охота... Оставайся... Ти мене ображаєш і... слухай, що ти, не бачив баб, чи що?
Хвиля (тихо). Не можу, брат: овощ хороша і жде, хіба не бачиш?
І в,а н. Що ж це ви, Людмила Павловна: тікаєте, стоячи на місці? Певно, самі ждете?
Ваніна (сміється). А куди ж я від нього втічу? Дожене.
Хвиля (в сінях). Я з вами до Сімферополя! А поки що, руль лєво на борт — в ресторан «Росія». Ручку! Повний ход!
Ваніна подає Гіому руку, і, заливаючись сміхом, виходять.
ЯВА ХІ Іван і Маруся.
Іван. Чорт батька зна що! (Іде до вікна.) Правда, що пара п’ятак! (дивиться у вікно. Про себе.) Твар! (Мовчить. Потім зітхає.)
Маруся спокійно складає речі в скриню. Іван барабанить нетерпляче