Хвиля. Людмила Павловна, він правду каже? Ваніна. Я не смію судить: Іван Макарович говорить про свою жінку.
Кактус (в дверях). Іван Макарович, друга сцена! (Зникає.)
Іван. Іду. (Іде, з ним Хвиля; Іван обертається до графа, котрий шепнеться з Ваніною.) А ви, граф?
Граф. Іду, іду! Ви на сцені — і я іду.
В с і виходять.
ЯВА II
Крамарюк і Ваніна.
Крамарюк. Граф вийшов для виду і зараз вернеться. Ваніна. Я боюсь, Стьопочка! Та ще лиха година принесла підглядача Хвилю... Не знаю, що робить.
Крамарю к. Ах, мій ангел, а я нащо? Ви поїдете з графом, Іван Макарович — з графинею, а Хвилі я скажу, що у вас болить головка, і сам піду з ним вечерять,— от і все! А поки Іван Макарович скінчить спектакль, поки вернеться з вечері,— ви будете спать сном праведниці.
Ваніна. Гляди, Стьопа, щоб ми не попались: Ваня ревнивий, а у ревнивих очі бачать учетверо, а чуття уявляє їм все невідоме вдесятеро.
Крамарюк. Я, Людечка, старий горобець,— одні зуби з’їв, другі вставив,— зо мною в сільце не піймають! Притому все склалось натурально: Іван Макарович — з графинею, а ви —з графом. Ха-ха-ха! І там, і там — безгрішний флірт, може, який невинний поцілуйчик, та й годі!
Ваніна. Що ти, Стьопа! Ти знаєш, як я люблю Ваню... Мені просто хочеться покататись хорошими кіньми.
Крамарюк. Ангел мій! Це непрактично! Невинний поцілуйчик дасть графу надію в будущині — і от в бенефіс подарунок.
Входе граф.
ЯВА ІН Ті ж і граф.
Ваніна. Граф! Ви не в театрі?
Граф. Голова почала боліть... А ніч чудово поетична: морозна, ясна; я хочу проїхатись за город, поки спектакль скінчиться... Хочете зо мною?
Ваніна (соромливо). Ніяково...
Граф. Зо мною?
В а н і н а. Щоб не подумали чого,— я соромлюсь.
Гра ф. Соромливість красить женщину взагалі, а гарну— робить кращою удвоє. Прошу!
Ваніна. Степан Кузьмич, можна?
Крамарюк. З графом, Людечка? Можна!
Ваніна (до Крамарюка). На ваш отвіт... (До графа.) Зараз! Ждіть в вестибюлі. (Хутко вийшла,)
Г р а ф (подає руку Крамарюку). Спасибі. Вечеря за мною. (Виходе.)
Крамарюк (проводоюає). Рад служить! Рад служить! (У двері.) Вася, Вася!
ЯВА IV
Крамарюк і порт ний. ^
Кактус (на дверях). Тихо! Іван Макарович на сцені. (Зник.)
Входе п о р т н и й.
Кр а м а р ю к. Приший мені, голубчику, пуговицю до сюртучка, і там під пахвою трошки розпоролось. (Скидає сюртук.)
Портний зашиває.
Порты и й. Іван Макарович сьогодні сердитий: Людмилі Павловні пальцем посварився, а мене тут же вилаяв ні за се, ні за те...
Крамарюк. Роль, знаєш, така бішена: страсть, ревність, в п’ятім акті давить жінку... ну і настрій!:. Легко, думаєш, задавить женщину? Великий артист говоре, як Отелло, а почуває, як Іван Макарович! Може, і у нього є своя Дездемона, а у Дездемони Касіо, а збоку Яго 8... ке-ке-ке!
Портний. Здається, граф.
Крамарюк. Тс! Вася, ні слова! Боже тебе сохрани, хто-небудь почує.
Входе Хвиля. Портний кінчив роботу, подає сюртук. Крамарюк надіває.
Спасибі. (Тихо.) Вийди!
Портний вийшов.
ЯВА V Крамарюк і Хвиля.
Хвиля. Дозвольте з вами познакомитись: Хвиля, друг і приятель Івана Макаровича.
Крамарюк. Артист Крамарюк, друг і приятель Івана Макаровича.
Хвиля. А?.. В такім разі і ми повинні буть приятелями...
Крамарюк. Дуже рад!
Хвиля. Не менше! Я, знаєте, драм і страшних трагедій не люблю. Доволі з нас і своїх драм в щоденнім житті!
Крамарюк. Так, так! Ах, в житті багато драм, я сам люблю більше кумедію.
Хвиля. Будем правду говорить, що хороша з сучасного життя драма теж слухається охотно.
Крамарюк. А-а! Так, так! І я люблю хорошу, з сучасного життя драму.
Хвиля. Хоча тепер драми з сучасного нашого життя нема, все більше переводні.
Крамарюк. Переводні, всі переводні.
Хвиля. А з нашого життя одноманітні, безідейні; флірт — і більш нічого.
Крамарюк. Одноманітні, аж нудить, безідейні, флірт — і більш нічого... Справедлива рецензія!
X в и л я. А де ж Людмила Павловна?
Крамарюк. Голова розболілась, пішла додому.
X в и л я. А я хотів з нею повечерять.
Крамарюк. Знаю, знаю...-Людочка теж мій друг і приятель. Вона мені сказала: «У мене головка болить, а ти, Стьопочка, іди з моряком вечерять!»
Хвиля (про себе). Ідея! За вечерею підпою і вивідаю все, що для мого плана треба. (До Крамарюка.) Прошу, прошу!
Крамарюк. Сердечно дякую, сердечно дякую. Людочка так і сказала: «Він сам тебе попросить». Ке-ке-ке... Мене граф просив, але я відрікся. Не люблю аристократів, хоч і сам потомствений дворянин.