Хвиля. А Іван, здається, з графинею? (Клаца язиком.) А?
Крамарюк. Кс-ке-ке! Великий'' артист нарозхват!.. Тілько Іван Макарович — ні-ні!
Хвиля. Боїться Ваніной?
Крамарюк. Ваніной? (Довго дивиться на Хвилю, кача головою.) Не знаю.
Хвиля. Ну от, ну от! Це не таємниця — всі знають.
Крамарюк.. Невже всі знають?
Хвиля. Та що там, залишіть! І ви знаєте.
Крамарюк. Я?! Ке-ке-ке! Ви не прокурор?
Хвиля. Е, дружище, при чім тут прокурор? Ви старий кіт і розумієте добре, що кохання не утаїш, а публіка слідкує за кожним рухом знаменитого артиста — ну, і знає все.
Крамарюк. Правда, правда. ГІубличність страшенно цікава. Єсть такі, що, повірите, розпитують, що їсть Іван Макарович; ну, а брехунців у нас в трупі багато, і від них все йде у світ... Живіть тихо, смирно — ніхто не знатиме й хто ви; а бийтеся, лайтеся, сваріться, залицяйтесь, то не тілько всі будуть підслухувать, розпитувать, а навіть у двері заглядають! Ка-ка-ка! Люди люблять скандали більше, ніж людей.
Хвиля. Та тут і скандалу нема. Світова річ: Іван Макарович без жінки, Ваніна незамужня, діявольськи, гарна, куліси, ілюзії, настрій, молода кров, ну... Натурально.
Крамарюк. Натурально, натурально! Я не судю! Боже сохрани! Я нікого не судю; сам був молодим.
Хвиля.Та ви ще й тепер, певно, ходок!
Крамарюк. Ке-ке-ке! Більше язиком!
X в и л я. А! Ха-ха-ха!
Кактус (у двері). Тихо! (Зачиняє.)
Хвиля. Ну, дружище, я тільки сьогодні приїхав, не поспів зробить Іванові візита. Де вони живуть?
Крамарюк. В отелю «Росія»; розкішні номера.
Чуть аплодисменти.
Хвиля. Кінець акта?
Крамарюк (прислухається). Так; визови! (У двері) Вася!
Хвиля. Ходім пропустимо.
Крамарюк. Коньячку? А-а-а! Жаль, що ми не пішли раніще, тепер треба підождать Ваню.
Входе портний.
Хвиля. Я тікаю. (.Виходить.)
Крамарюк. І я прибуду зараз. (До портного.) Будь тут; може, що треба.
ЯВА VI
Крамарюк, портний, потім У с а й.
Портний. Івана Макаровича оточили дами — не дадуть і переодягтись.
Крамарюк. А Усая не бачив?
Портний. Там, лає робочих.
Крамарюк, Сердитий?
Портний. Збор неповний.
Крамарюк. Погано. Не дасть авансу.
Входе У с а й.
Усай (до портного). Чого ти ховаєшся по закутках, як собака від мух, нігде не знайду?!
Портний. Я тут...
Усай. Бачу. Які ти штани дав Родріго9? А? Портний. Звичайні, як завжди.
Усай. Звичайні, як завжди? У тебе все звичайне... На самому поганому місці дірка.
Портний біжить.
Ну, народ, не дай бог! Тільки сам не глянь — скрізь про-ріхи.
Крамарюк. Добривечір, Луп Лупич! Сьогодня приймають дуже добре.
Усай. Приймають, приймають! На черта мені їх прийом? Що я — актьор? Вам аби прийом, а жалування злупите
з Лупа! Мені нужно чотириста вісімдесят три рублі платить у день, а зборів нема, хоч вішайся.
Крамарюк. Сьогодні мало не повний.
Усай. А контромарки ти лічив? А ученичеські ти лічив? А ті двохрубльові міста, що я продав по шістдесят копійок, аби не пустували, лічив? То-то, одних контромарок: офіціальних, півофіціальних, редакціонних, типографських, рек-візиторських, кумовських, сватовських, музикантських — півтеатра.
Входе портний.
Бачив, які ти штани даєш?
Портний. Там манюня дірочка, треба шукать, щоб побачить.
У с а й. А ти ждеш, поки буде велика.
Крамарюк. Луп Лупич! Завтра буде повний збор...
Усай. Постой! До завтрього далеко. Позич мені сьогодні п’ять рублів; будь друг, позич! Не стало заплатить вече-рових.
Крамарюк. Дав би з радістю, та нема. Я хотів у вас просить авансу п’ять рубликів.
Усай. Ну, народ! Скажи мені, ти жалування береш число в число?
Крамарюк. Авансиками все забираю до числа.
Усай. І не маєш п’яти рублів, щоб в нужді запомогти бідному антрепренерові? А хто ж мені плате жалування, хто? Та я найбідніщий між вами чоловік, мученик нещасний; що де не зірву, та все вам, та все вам! І удень, і увечері тільки чую: дай, дай, дай! Сімдесят ротів щодня роззявляють пельку - патли їх! Боже мій! Навіщо ти мене зробив антрепренером і віддав на муку Крамарюкам?! (Вийшов.)
ЯВА VII Крамарюк і портний.
Крамарюк. Чув? Приятний чоловік! Позич йому п’ять рублів... Ах ти, кундель! Та якби у мене було п’ять рублів, то я б з тобою не говорив. Ти зрозумій, Вася: я дворянин, потомствений дворянин, прадід мій мав таких лакеїв, як Усай, а тепер... (Розводить руками.) Кланяйся кунделю. Ні, фортель, фортель який,— з нього був би хороший буф-комик,— щоб не дать мені авансу, він у мене позичає п’ять рублів. Подумай: сорок тисяч лежить у Волзько-Камен-ськім банкові, а він бере в ресторані один обід на два дні.