Крамарюк. Пропав і у мене настрій! Хвиля пішов вечерять, а я тут жди; він повсчеря сам, а я лягай голодний спать. От де настояща трагедія.
Входе Райська.
Райська. Іван Макарович на. сцені, і я користуюсь, щоб побалакать з вами. (Починає плакать.) Я нещаснійша женщина!
Крамарюк. Що робить, я нещаснійший мужчина.
Райська. Мужчина не може буть таким нещасним, як я.
Крамарюк. Який я мужчина? Я тепер гірше женщи-ни; я (зітхає) без пола!
Райська. Не жартуйте, Степан Кузьмич, у мене серце болить... Ви близький чоловік до Івана Макаровича, розкажіть йому моє горе, бо я не смію і попросить, щоб заступився.
Крамарюк. Що ж там сталось? Ви справді стривожені.
Райська (здержано хлипає). Уявіть собі: мій Альоша завів амури з вдовою, купчихою Козодоєвою...
Крамарюк. Ах, шельма! Що ж вона — багата?
Райська. Багата, падлюка, щоб її чорт узяв з її багатством!
Крамарюк. Щасливий Альоша — вічний кусок хліба.
Райська. А я, а я? (Витира сльози. Спокійно.) Хто такий Альошка? Безграмотний босяк, а я дочка полковника, і через його подлу красоту покинула свою сім’ю... (Плаче.) Ах, скільки горя, мук я пережила, поки помирилась з бать-ком! Подумайте: босяк, разночинець — і дочка полковника!.. Нарешті батько поміг... Я виучила Альошу грамоти, одягла, вивела на дорогу. Тепер він артист і кидає мене. (Ридає.)
На дверях К а кт у с.
Кактус. Тихо! Бога ради, тихо! Там трагедія, а ви тут кумедію ламаєте. (Знака.)
Крамарюк. Тихо, тихо, Павліна Павловна! Там трагедія — Отелло убива Дездемону. Заспокойтесь.
Райська (хлипаючи). Я вже спокійна, я вже спокійна. (Витара очі.) Попросіть Івана Макаровича, щоб він сказав пару слів Альоші: Альоша його шанує, він його послуха! Подла твар, жирна матрьошка, не могла собі знайти пожарного—давай їй актьора!
Крамарюк. А, принадно! Що не кажіть, а принадно! Альоша, знаєте, грає то королів, то вельмож, а пожарний... Що таке пожарний? Все життя таскається з кишкою. Порів-нання не може буть... Ну, заспокойтесь! Я скажу Івану Макаровичу. Тільки треба, знаєте, вибрать підходящий настрій.
Райська (встає, бере за руку Крамарюка). Ви артист, ви благородний чоловік, у вас чула душа і серце, ви розумієте чужі страждання, як свої!.. *
Крамарюк. О, розумію, розумію.
Райська. Надіюся на ваше добре, благородне серце! (Виходе.)
ЯВА XII
Крамарюк, а потім Кругляков.
Крамарюк. Ах, шельма Альошка! Виудив такого карася: до смерті забезпечений чоловік!.. Трапляється людям щастя.
В дверях голова Кругликова.
А вам чого? Сюда заборонено ходить.
Кругляков. Кому?
Крамарюк. Всім^незнакомим, а вас я перший раз бачу.
Кругляков. Так познакомимся: залізнодорожний, чиновник Кругляков.
Крамарюк. Дуже рад! Тілько я сьогодні вечерять з вами не піду,— мене вже закликано,— а завтра з великою охотою.
Кругляко в. Вечерять? Я сам голодний лягаю спать — подла жінка все промотує на театр!.. Скажіть мені, будьте ласкаві: тут не буває щовечора з квітками женщина — маленька, чорненька, кругленька, гарненька?
Крамарюк. Тут, милий, всякі бувають: і маленькі, і великі, і чорненькі, і біленькі, і гарненькі, і поганенькі, і кругленькі, і плесковаті. Кого ж ви шукаєте?
Кругляков. Жінку! Розумієте, збожеволіла!
Крамарюк. Так шукайте в домі божевільних.
Кругляков. Я ж і шукаю її тут! Подумайте. Я мучусь на ночних занятіях, заробляю горбом, щоб сім’ю прогодувать, а вона, подла, кида дітей і щовечора в театрі!.. Я сам люблю театр до смерті: ми з жінкою були перші артисти в залізнодорожнім театрі. Там познакомились, полюбились і женились... Але грать — одно, а платить гроші за театр — зовсім друге! Ну, нехай би пішла раз в тиждень, а то — щодня. Приходжу додому змучений працею, голодний, діти теж голодні пищать, як перепелята, а її нема! Де мама? В театрі! Браслет заклала, літню кофту і чорну спідницю однесла в ломбард і все квітки купує Барильченкові. Сьогодні не видержав, прийшов сюди, хочу гнать додому в потилицю--і не знаю, як знайти; думав, в уборній у Ба-рильчепка — нема. Порайте, де її шукать.
Крамарюк. Евріка! Одна пані часто сюди носить квітки, страшенно кричить на визовах і кидає на сцену свою шляпку.
Кругляков. Вона! Вже дві шляпи побила і уранці хрипить, як з перепою.
Крамарюк. Біжіть зараз до музикантського бар’єра, там маса учнів і пань, там, певно, і ваша жінка буде кричать.
Кругляков. Спасибі! За раду колись вечерею почастую! Я її за уха виводу з театра. (Побіг.)
Ледве чуті» ии.'нжм і аплодисменти.
ЯВА XIII
Крамарюк, Іван, потім Усай і актьор.