Голос Івана: «Доволі вже! Я більше не піду! Це подла інтрига!»
Крамарю к. Певно, завісу невчас спустили.
Входе І в а н, кида парик.
Іван. Ох! (Сіда.)
Усай (вбігає). Ради бога! Прийом — велика річ!
Іван. Не піду!
Входе п о р т н и й.
Усай. Іван Макарович, голубчик, вийдіть! Гам, крик, визови роблять ефект — і завтра збор.
Іван. Мучишся, витягаєш нерви, а тут тобі навмисне портять сцену, убивають всю працю.
Усай. Я її оштрафую.
Іван. Ні, ви побоїтесь п’яного її чоловіка і не оштрафуєте.
Усай. На цей раз, побий мене бог, оштрафую! І Дениса оштрафую за п’янство.
Кактус (на дверях). Іван Макарович, кличуть! (Знака.)
Усай. Чим же публіка винна! Слухайте, як кричать!.. Пожалійте дамські голоса! Може, яка з них співає в концертах або в театрі трезвості — зовсім порве голос.
Іван нервно встає і виходе.
Усай. Ху, слава богу!
Крамарюк. Що там сталось?
Усай. Ет, відчепись! Газети не пропустять скандала — послі й прочитаєш. (Виходе.)
Крамарюк (до портного). Завісу дали пізно, чи рано, чи хто зірвав сцену?
Портний. В публіці був сміх; Іван Макарович лаяв Софію Івановну, Денис Павлович п’яний заступався за жінку; а в чім діло — не розібрав.
Крамарюк. Тепер кому скрутиться, а Стьопі змелеться.
Входе Іван.
Іван. Діяволи! Жінка сцену портить, а п’яний чоловік лізе на бійку! Бездари прокляті! (Сіда.)
Кактус (у дверях). Ще кличуть!
Іван. Іди к чорту! Хіба не бачиш: там почався домашній спектакль: якийсь чоловік тягне від бар’єра за ухо ту даму, що квітки носить щодня. Женщина кричить не своїм голосом, одбивається; всі тепер зайнялись цим фарсом і аплодірують вже не мені, а домашнім актьорам, які розважають ііубліічпість після трагедії... Не піду! Чого стоїш?
Кактус. Я дам залізну завісу! (Зникає.)
Іван (скида верхню одежу, сіда і розгриміровуєтьєя). Ну спектакль!
Крамар ю к. Великий артист напружує мозок, нерви, а бездари...
Іван (схоплюється). Ні, ти тільки уяви собі: після удушення Дездемони трагичний настрій опанував душами слухачів, в театрі тихо, мов нема нікого... Постукала в двері Емілія... Отелло читає монолог... Далі, далі... нарешті... «О тяжкая страшная годино! Тепер, здається, мусило б настати затміння сонця- і місяця і з страху розпастися вселєнній...» — і в цей мент раптом Дездемона захарчала, як недорізане порося!
Крамарюк (хапа себе за волосся). Ах, ах, мороз по кожі!
Іван. Ілюзія щезла, сміх — і все пропало! (Сіда, роз-гриміровується.) Не ждав, щоб Софія Івановна, доволі порядочна актриса, викинула таке коліно; інтрига бездари, її чоловіка, який готов би мене в ложці води утопить!
За сценою: «Я не дозволю ображать мою жінку, вона першорядна актриса!»
Входе актьор, його держить Усай і тягне назад.
Усай. Іди, голубчику, додому.
Крамарюк (підбіга). Денис, Доня, залиши!
Актьор. Підгравайте йому, роби, як він хоче, а творить — не смій!.. Він — великий артист!.. Я сам не менший артист і пораяв Соні захрипіть. Удушена женщина харчить — це натурально!
Іван (хапає стуло). Вон, п’япа морда!
Крамарюк (тягне за одну руку актьора, Усай — за другу, до дверей). Доня, Доня! Постраждаєш, будеш каятись!
Актьор. Пустіть!
Усай. Ходім, я дам аванса! Чуєш: аванса дам!
Актьор. Аванс? Спасибі! Ходім... Соня — першорядна актриса, вона хотіла легше захарчать, ну... зірвався голос... ну... вийшов кікс!.. І більше нічого! (Дражнить.) «Харчала, як недорізате порося!..»
Виводи ї ї».
Я тобі покажу «порося!»
Іван. О, прокляття на вас, п’яниці, бездари! Присмок-четься до театра, як п’явка, держать його ради жінки, і він нічого не робе — завидує і інтригує! Ах, вимучився! Доволі!.. Тікаю в строкові!
Входе Уса й.
Усай. Заспокойтесь, Іван Макарович! П’яний Донька — божевільний; він завтра попросить у вас прощепія.
Іван. Вигнать їх з театра мітлою обох! Я не буду служить при таких умовах...
Усай. Ах, боже мій! Ах, боже мій! І нащо ти мене зробив антрепренером і віддав в руки п’яницям, ослам, скотам, свиням! (Іде до дверей.) Повішусь, єй, повішусь!
Вбіга Крамарюк.
Крамарюк (до Івана). Графиня жде вас!
Іван (до нього). А Людмила з графом... У... У... У... (Мовчить; одривчасто). Я утомився... Нездужаю... скажи — не піду.
Усай (підбіга). Іван Макарович, не ображайте графиню. Вона щодня бере саму дорогу ложу!
Крамарюк. Просять обоє. І граф тут.
Іван. Покатався? Ха-ха-ха!.. Скажи: буду, тільки роз-гриміруюсь!