Вані н а. Ваня!
Крамарюк. Як-то можна — «грать не буду»? Я цього не скажу.
Іван. Скажеш, не вдержиш язика за зубами!
Крамарюк. Геній, єй, геній! Як він знає чоловічу душу! Правда ваша, пе видержу - скажу! Я нічого не можу утаїть, я люблю правду.
Іван. І брехню.
Крамарюк. І брехню... Іван Макарович, не збивайте мене: чуть-чуть не сказав, що й брехню люблю. (Сміється нехотя.) Ка-ка-ка! Я вмент! (Бере шапку.) Іван Макарович, Кактус живе далеко, ножки у мене старенькі... А?
Іван. Грошей?
Крамарюк. Яка догадливість! Бісмарк! 13 По одному натяканню все зрозумів... Що я сказав? Людмила Павловна, що я сказав? Одно слово, і не слово, а літеру «а»? І Іван Макарович—догадався. Великий артист!
І в а н. А де ж аванс?
Крамарюк. Вчора Луп не дав, а той, що взяв раньше, програв Ставському в стукалку.
Іван. Скотина!
Крамарюк. Правда! Я люблю правду.
Іван (дає гроші). На! Щоб ти мені тиждень не приставав за гришми!
Крамарюк (взявши). Боже мій, місяць не скажу ні слова. (Трясе на руці червінець.) А щедрість, щедрість, щедрість яка! Кін ... що Кін?.. Кін — цуценя в порівнанні з нашим Іваном Макаровичем.
Іван. Ну, йди вже! Ти так тут начадив улесливостю, що у мене почина голова боліть.
Крамарюк. Нерви, нерви!.. У геніїв благородні нерви!.. Я вмент!.. (Підбігає до Ваніної і, повернувшись, до Івана.) Іван Макарович, можна сказать Людмилі Павловні «ангел»?
Іван. Говори і йди к чорту.
Крамарюк. От ви знову збиваєте мене: посилаєте до Кактуса, а говорите: «Йди к чорту»! Я не знаю, де чорт живе.
І в а н. Он у тій кімнаті.
Ваніна. Ха-ха-ха! Разом з тобою?
Іван. На горе!
Крам.арюк. Ай-ай-ай! До зобачення, мій ангел-хра-нитель! (Цілує руку Ваніної.) Не можу надивитись на вас; ви... перл...
Іван (криком). Годі! Іди вже!
Крамар ю к. Летіо! (Вибігає.)
ЯВА II
Іван і Ваніна. Мовчаї ь.
Ваніна. Ванюша!
Мовчать.
От дурень! (Підходе до нього.) Заспокойся, мій сокіл ясний, я більше не буду!
Іван. Тільки цей раз, а то вже не буду... Ха-ха-ха! І так сім раз на тиждень. Я кидаю трупу!
Ваніна. Що? Серед сезона?..
І в а н. Платю неустойку і тікаю. Я не можу тут більше зоставатись; я почуваю себе погано... Моральний стан мій розбитий!
Ваніна. І це все через те, що я з графом каталась?
Іван. Це тілько посліди я капля; вона полилася через край і розбудила мою совість. Я давно стражду невимовно!
Справді, яке я право маю ждать від тебе вірності, коли я сам зрадник перед своєю жінкою? Безуміє страсті відняло від мене розум, і я не міг себе спинить! Розум шептав одно, а кров перемагала все, і я купався в пороках: став лицеміром, обманював себе, всіх обманював і оскверняв чистую, як херувим, Марусечку мою і моїх дітей, пригортаючи їх до свого порочного лона, цілуючи устами, на яких зосталися сліди твоїх цілунків... А!.. Для кого я так мучу свою душу?.. Там мир, любов і чистота, а тут — порочна страсть! Годі! Чад пройшов, я рву усе...
Ваніна. Дурень, єй-богу, дурень! Нерви розходились, і він плете таку нісенітницю, що сором слухать. Мир, любов, чистота! Неначе справді вірить, що його Маруся свята!.. А Хвиля? Невже ти думаєш, що цей нахал не користується ласками твоєї Марусечки?
І в а і-і. Мовчи, твар! Я задавлю тебе за одно ще слово' зневаги до женщини, яких немає серед вас, яких вже мало є на світі, якими й світ тільки держиться, а без них йому пора давно вже, як Содому, завалитись 15.
Ваніна. Ха-ха-ха! Єй-богу, мені здається, що ти граєш роль з якоїсь, ще невідомої мені, кисло-солодкої мелодрами.
.Мовчать.
І в а н (ходе по хаті По паузі). Тікать треба в свій тихий приют, де жде мене щира голубка, моя благородна Марусечка. (Стає і ніби маріє.) Я збився з шляху, я потеряв смак до чистого життя... А там я знайду рівновагу, спочивок і тиху радість; там я вилічу свою душу, розшатану, розбиту хвилями житейського моря!
Ваніна. Там ти закиснеш, запліснявієш, заснеш, а щоденщина будньова погасить святий огонь творчості! Великий артист не сміє мирно спать в семейному покої... Ти — вибранець, покликаний життям запалювать серця сонної публичності, а для цього артистові потрібні сильні, свіжі вражіння, які заставляють його почувать радість битія і дають йому могутпу енергію!.. Ну, подивися ж в мої очі, що світяться коханням тільки до тебе одного!.. Вашоша! Ми любимось обоє, тут і гріха нема, за нас заступиться натура.
Іван (робить рух до неї). Людя! (Одступа.) Ні! Не підходь. (Закрива лице руками.) Не дивись на мене, я знаю яд твоїх очей -- доволі вже отрути!