Ваніна бере його за руку і мов хоче приблизить до себе. Пусти!.. Коли кохаєш, то, ради любові, посприяй вилічить мою хвору душу!..
Ваніна випускає його руку. Іван сіда, тяжко зітхає, схиливши голову на руки, обперті об коліна. Ваніна тихо підходе до столу, сіда, кладе лікті на стіл і обпирає на руки голову. Пауза.
Ваніна (по паузі під німа голову. Встає і тихо підходе до Івана. Велично). Я чую серцем, що ти хочеш наново родиться! Натура твоя і твої благородні нерви почувають більше правду життя, ніж я, ніж всі ми! Жіночим серцем, повним кохання до тебе, я зараз це зрозуміла і устократ більше тебе полюбила чистим, високим, благородним коханням друга! Склоняюся перед твоїм бажанням, воно тепер для мене святиня!.. (Сідає біля нього і запускає йому руку в волосся.) Заспокойся, я тілько другом тобі буду. Як ніжна мати, я стану нянькою тобі, слугою, усим, усим... Ти оживеш душею.
Іван піднімає голову і дивиться на Ваніну.
Совість твоя знайде спокій... Я закую серце своє в ледяну кору і не дозволю йому битись до тебе коханням, яке ти зараз лічиш низьким! Ну, руку, друг!
Іван (бере її за руку і цілує пальці. Держить її руку в своїй руці). Як ти посвітліла від таких чистих думок! У тебе в очах сльози... О мої божественні зорі! (Притяга її до себе і цілує в очі.) Як брат, утомлений нудьгою тяжкого життя, я рад спочить у твого лона... (Схиляється до неї на плече, обнявши талію.)
Ваніна цілує його в руку і гладить по голові. Пауза.
Як приятно почувать, що біля тебе і з тобою розцвітає нове, високе, святе бажання — стать кращим чоловіком! Людя! Я тебе образив — не гнівайся на мене!
Ваніна. О моє безцінне, трошки капризне дитя! Ти був знервований, а через те, може, і сказав що гостре; але я все забула, ((/гас проти нього і кладе йому обидві руки на плечі.) Ти не спав, ти утомився, бо мучивсь і зітхав на цій канапці цілу ніч і не хотів прийти до своєї Людечки. (Бере його за вуха.) Ревнива шельма! Ходім спочинем!
І в а н. Людочко, а ти не зрадила мені з графом? Ваніна. Тобі?! Та нехай мене бог накаже! Ти один — властитель моєї крові і душі.
Дивляться одне на другого, а потім одним рухом обнімаються і цілуються. Сильний стук у двері.
Ах! Двері не замкнені... (Тікає в другу кімнату.)
Іван. Досадно!
Стук.
Одчиняйте!
Іван і Хвиля.
Хвил я (на дверях). Чую запах женщини! У мене, брат, нюх на цього звіра надзвичайний...
Іван. Ха-ха-ха! Я, брат, по своєму амплуа пропитався запахом парфюмерії... Деякі з жінок виливають на себе перед спектаклем цілі шклянки! Ну, здоров, дружище!
Цілуються.
Сідай! Куди ти дівся вчора, я не міг з тобою і побалакать.
Хвиля. За кулісами,— як на ярмарку, народу, так я вже і не заходив, щоб на заважать. Я тут був раніш два рази; та одно — що не знав, де ти, а друге — діл багато мав...
Іван. Спасибі, що зайшов; в театрі справді ніколи і балакать: то зайнятий, то чужі люди... Що ж там моя Марусечка поробляє? Здорова? Я недавно їй писав, а одповіді не маю.
Хвиля. Здорова, цвіте, шиє, з дітьми возиться, а перед твоїм портретом молиться.
Іван. Свята женщина! Правда, Платон, таких нема на світі?
Хвиля. Мало.
Іван. Нема, нема!
Хвиля. Правду сказать, я таких затворниць не знаю. Що видумала: поставила на дверях божевільного свого Махметку, а той і мене навіть не пускає. Я був всього разів три-чотири, бо приймає тілько в празник, коли у неї цілий день гостює її приятелька — довгов’яза міс Крокет.
Іван. Ха-ха-ха! Де ж ти став?
X в и л я. У приятеля. Діла багато. Забіг ангажувать тебе на обід, щоб хто раніш не взяв; ти ж, певно, нарозхват? Так в три, «Гранд-отель», згода?
Іван. Добре.
Хвиля. А лікар мій, Людмила, де? Хотів би бачитись і її закликать пообідать вкупі. Приятна баба! Смілива, весела, красива — бой-жінка! Жанр, знаєш, сучасний, нервно-кипучий, модерн, що тепер в моді.
Ваніна (за дверима). Спасибі за комплімент! Тілько я вас боюся!
Хвиля. Розумію, розумію, так, як і той раз?
Ваніна. Ха-ха-ха!
Хвиля. Покажіть ваше чарівне личко!
Ваніна (одчиняє двері, показує голову). Доволі з вас! (Зачиняє сміючись.)
І в а н. Як же це так, Людмила Павловна, я і не знав, що ви можете двері в мою кімнату замикать і одмикать своїм ключем.
Чуть сміх Ваніної.
От нахалка!
Хвиля. Людмила Павловна, будемо сьогодні обідать в «Гранд-отелю»?
Ваніна. А хто там буде?
Хвиля. Я, ваш кумир і ви.
Ваніна. Дуже рада.
Іван (тихо). Я не піду, коли вона буде... Я терпіть не можу жіночої кумпанії, особливо Ваніної; я її не переносю.
Хвиля. Іван! Не лицемір перед другом. Я ще в ті рази мого приїзду чув... Не будь страусом! Всі, брат, знають, а ти граєш роль прекрасного Йосипа 16. Залиши!