Іван. Хто б ждав того, що сталось? (Ходить.) Зненацька, як грім з чистого неба, упала на мене пригода! Мов вихор могутнім подихом вітру зруйнував п’ятнадцятилітню мою будівлю — і зник!.. Я наче сплю! (Мовчить.) Стьопа, ти твердо пам’ятаєш, що тут була Маруся?
Крамарюк. Як вас бачу зараз, так і її бачив.
Іван. І я бачив... Була і зникла, як сон...
Крамарюк. Скрізь об’їхав, ні в одній гостиниці не було і нема.
І в а н. І тільки п’ять хвилин пройшло, поки я опам’ятався і кинувсь навздогін.
Крамарюк. Менше.
Іван. Десять розсильних шукали — не найшли... Ні, це сон, привиддя!.. Мозок мій мов хто долотом довбає... Голова тріщить! (Пауза. Ходить.) Стьопа, мені здається, що я божевільний і що ти — не ти.
Крамарюк. Я, єй-богу, я!
Иван (довго дивиться). Так — ти; морда дурацька, нахальна і п’яна — ти!
Крамарюк. Хороші приміти. Ка-ка-ка!
Іван (подумав). І Хвиля був з нею, з Марусею! Друг! Приїздив два рази, вивідав і підвів усе, як у кумедії,— падлюка, шпиг! І Маруся з ним заодно! (Безумно.) Ха-ха-ха?
0 Стьопа, Стьопа. (Пада на диван і плаче. По хвилі піднімається.) Людмила!
Крамарюк. Нема. Вийшла кудись.
Іван. Куди? Ху! Від совісті, як і від своєї тіні, не втічеш.
Крамарюк. Не втічеш!
Іван. І якого чорта я жив рядом з нею — номер з номером? Осліп!
Крамарюк. Так, так — помраченіє.
Іван (довго дивиться на нього, хитаючи головою). Ти! Крамарюк. Я.
Іван. Наливай.
Крамарюк. Іван Макарович, сьогодні спектакль.
Іван. Уже скінчився.
Крамарюк. Як?
Іван. А-а-а! (Сміється нехотя.) Ху-ху-ху! Як? Так. Все життя людське — спектакль: трагедія, кумедія, мелодрама,
1 фарс, і оперетка — разом все; і мій спектакль — фарс — скінчився!
Крамарюк. Ваш? (31тха.) Скінчився! Строга женщина.
Іван. І як противно, як пусто на душі, коли побачиш кінець найкращому, що є в житті у чоловіка!.. А кінець є всьому, всьому...
Крамарюк. Так, так! Всьому, всьому!
Іван. Що ти мені підтакуєш? (Бішено.) Спритчайся, скотино, моїм думкам, доказуй, що я винен, що помиляюсь, розбий впеньок все те, що я кажу!.. Не такай, дай щирості мені!.. (Мовчки ходе.) Наливай!
Крамарюк (суворо). Не дам вина! Грать сьогодні треба.
І в а н. Я не буду грать! На чорта я ламатиму свою душу! Доволі, моя кумедія скінчилась...
Крамарюк. Ніщо не починається і ніщо не кінчається... Так було, єсть і буде.
Іван. Шут! Говори ясиіще: я туману не люблю! (Сам наливає.) Пий і говори свої думки... Ну, говори!.. Скотина ти, скотина,— все життя тілько такаєш! Побілів, зуби певи-падали, і досі не чоловік, а... Чорт тебе знає, хто ти! (Надпив а з стакана.) Хто ти? Хто, питаю?
Крамарюк (зітхає). Шкапа.
Іван. Брешеш, лицемір! Ти міг би мені опитну правду сказать, оберегти від пороків, а ти благословляєш всіх на безпутство! Вон!
Крамарюк встає.
Крамарюк (бере шапку). Де моя шапка?
Іван (бере у нього шапку). Сиди! (Цілує його.) Прости! Ти не винен: і тебе, і мене скалічило життя! Пий, Стьопа! (Витира сльози.)
Далі, впротяг монологу Крамарюка, Іван сідає, встає, ходе, куре цигарку
за цигаркою, п’є.
Крамарюк. Ти правди хочеш, правди?
Іван. Правди, блазень.
Крамарюк. Ну — на! Я шкапа, у мене все криве, все гниле, мені не можна вірить ні одного слова, я — твар! (Випиває.) Думаєш, легко сказать на себе таке слово, легко? (Б’є себе в груди, через сльози.) І у мене була душа, і я любив правду, пробував говорить і говорив правду (стає в позицію) прахвостам, які мотають і промотують з веселими жінками батьківщину, які для хвастовства запалюють сторубльовкою цигарку, а бідному і гривні не дадуть; я говорив правду розпутним мужам і жінкам, які святость мудрих заповітів лічать умовними, аби догодить своїм хотінням... І що ж? Вони сміялись надо мною, цурались, не любили. Скучний чоловік, мораліст глупий, і, покиваху на мя головами, одвертались, і не хотіли кумпанії водить зо мною!.. Я черв’як, бездара, театральна шкапа, я не мав сили самостайно іти на боротьбу, а їсти хочу так само, як і таланти!.. Ну... і став я всім годить, щоб буть люб’язним, приятним чоловіком і напхать своє черево! І побачив я, що це добре, і привик, і блазнем став, і низькість так до мене приросла, як голова до шиї. Я не почуваю вже сорому, у мене нема честі, і всі раді мать такого компаньйона — з ним легше жить, він потура всьому... От ти великий артист, а я блазень, шут; яка я тобі кумпанія? Одначе ти, як і всі, любиш мою кумпанію!.. Через що? Через то, що й ти пад-лець такий же, як усі!