Крамарюк (плане). Надзвичайна женщина. Я б і сам хотів виробить нравственну дісціпліну, та не знаю як.
І в а н. Я знаю! Проти всякої отрути є ліки! Я тебе й себе вилічу... Тікать треба звідціля в натуральну життєву пристань: де стеля — небо, а діл — земля; де свіже повітря не надрива грудей; де нерви, кров і мозок урівноважені робочою дисципліною; де я колись у полі працював; де кріпкий сон обновляє сили; де спочивок від тяжкої праці дає райський спокій і тілу, і душі. Розумієш?
Крамарюк. Нічого не розумію.
Іван. Я їду сьогодні додому, і коли Марусі там вже не застану, тоді на хутір до Карпа — і ти зо мною — спасать душу! їдем?
Крамарюк. Що ж я там буду робить?
Іван. Стерегти огород, пасіку, баштан, капусту поливать.
Крамарюк. Скучно буде. А ресторанчик там є?
Іван. А-а-а! Ха-ха-ха! Ресторанчик, музика, п’яна кум-панія безесників, женіцини... Старий чорт! Треба очиститись від бруду, а то тебе Харон утопить в Стіксі 18, і не побачиш ти, як викидень, ні пекла, ані раю.
Крамарюк. Трудно очиститься!.. Я увесь багно... Можна всього мене розмить на брудну воду, а вимить вже не можна! Мене вилічать тільки гробаки в могилі!..
Іван. А мене?
Крамарюк. І тебе!
Іван. Брешеш, паяц! Я не увесь ще бруд, на мене ліг грим брудний, я його змию покутою, і очистюсь, і стану достойним достойної женщини! Сьогодні я немощний, я п’яний, і не можу віддати кров під владу мізку, а завтра я покличу на поміч всю енергію свою і поборю гріхи, а ні' - так уб’ю себе: навіщо така ганчірка здалася? Щоб вийшов потім Стьопка-паяц! (Випива вино.) Ну, марш до Усая з докладом!
ЯВА III
Входе Ваніна несміло, стає біля дверей і витирає сльози. Крамарюк бере шапку, підходе до Ваніної, цілує її в руку, піднімає вгору очі і руки, трясе руками і, хлипнувши, мов здержав плач, виходе.
Іван і Ваніна мовчать. Ваніна, не нерсміниючи позиції, плаче тихо.
Іван. Гріх мій стоїть перед моїми очима і плаче... І я плачу... п’яний гріх плаче! Ха-ха-ха! Гарна кумедія, чудові нюанси... Людя! Ти — гріх мій.
Ваніна. А ти — мій!
Іван. Ти розбила мою сім’ю!
В а н і н а. А ти — мою душу і серце!
Іван. Обоє розбиті! А хто ж винен?
Ваніна. Не знаю.
Іван. Ти. Риба йде на удочку через те, що на крючку принада. А хто принада? Ти! Хто риба? Я! Ти закинула удочку; твої очі, усмішка, молодість, краса, стан, ласкавий голос, улеслива любовна річ — принада! І я, як дурна рибка, на крючок попав! Ти піймала, а Хвиля і Маруся засмажать і з’їдять.
Ваніна (простяга до нього руки). Не дам нікому! Я тебе люблю, я з ума.зійду без тебе.
Іван. А я тебе ненавиджу!.. Я через тебе потеряв мій тихий рай, мій приют, мою безцінну Марусечку!
Ваніна. Холодну егоїстку, шпіона, що умовну прописну мораль ставить вище кохання, в якім не властен чоловік спинити свою кров. Вона має право жінки, ти її любиш, ти її не кидаєш, чого ж ще їй? А я пожертвувала своїм іменем і честю, не маючи ніяких прав, і завтра, може, я зостануся одна, покинута тобою, опльована перед цілим товариством,— і все-таки люблю тебе! Невже ж твоє широке, чуле серце мене ні крихти не жаліє?
Іван (ласкаво). Дитя моє, мені жаль тебе!
Ваніна (підбіга і стає біля Івана навколішки). Жаль?
Іван. Вип’єм, Людя, з горя!
Ваніна. Я п’яна від горя, а ти — і від горя, і від вина. Буде з нас, більше не треба! Це легкодухість; тобі не личить буть таким; перенеси, як слід мужчині, свою пригоду! Маруся не втече від тебе! Повір! А я?..
Іван (встає, дивиться на неї, бере за бороду). І ти!
Ваніна. Що, Ванюша?
Іван. Не втечеш!
Ваніна. Я прикована до тебе. (Схиляє голову йому на груди.)
Іван ласкає і цілує її в голову.
А ти хочеш, щоб я зосталася твоєю?
І в а н (дивиться на неї). Хочу, щоб і ти, і Маруся!.. У Марусі прекрасна душа, а ти — нектар життя. (Обніма її за стан, потім одводить од себе і одпихає.) Пріч! Я обе-зумів від вина, а ти користуєшся моїм станом і знов п’яниш мене диханням страсті.
Ваніна (тихо, кротко, ніжно і соромливо). Ванюша... Я? Все я... А ти?
Іван. А-а-а! І я, і я! Безуміє страсті, як і безуміє хмелю, проходе, остається чад і біль в душі. Навіщо все? Навіщо ж блискуча, паляща кров, краса, коли у ній отрута для душі? Невже у цім життя? Ах, Людя! Гріх до гріха магнитом тягне необоримо, і я не можу до тебе доторкнутись, щоб не почуть огню по нервах, який палить мою кров, і я теряю мізок!.. Прости! Дай, киця, лапку!