Іван. Послідній спектакль?
В а н і н а. І послідній день мук!
Іван. Адськи ефектна сцена! Марусі телеграма: «Умираю!» Ефект! Ефект надзвичайний! Газетам — тема, публічності — розвага! Гвалт! Знаменитий артист з любовницею своєю отруїлись разом! Все соппс царство захвилюється. Драми вони не люблять, і всі прийдуть подивитись на гидку сцену самогубства... Ха-ха-ха! Фі! Як противно! Бр!.. Ні, в смерті красоти нема! Красота — життя! І я хочу жить, жить, по правді жить! Розумієш? По правді, а правди у мене самого нема... Дай же мені правди, правди, правди мені дай!
В а н і н а. На! (Цілує його пилко.) Моє кохання — правда!
Іван. Кохання — правда? Ха! І там десь Хвиля з Марусею, може, правду знайшли в коханні!.. Ох, яка страшна думка пронеслась в голові! Він завладіє чистим тілом херувима, і це все — правда! О-о-о! Прокляття! (В позі Отел-ло.) Я б краще хотів буть жабою і годуватись темничним смородом, ніж оддавати куточок в серці женщини другому! Ні, ні, ні! Тут правди нема! Нема, нема, і душа моя пере-жива невимовні муки, шукаючи її; а вона є!.. Є!.. Тілько не тут! Порай же мені, скажи мені, де правда?
Ваніна. Життя моє, радість моя, моє ти щастя! Ти — моя правда! Другої я не знаю!
Іван. Ні, Людя! Чистота життя — правда, сім’я — правда, діти — правда, і я цю правду потеряв!.. П’ятнадцять літ я будував гніздо своє і сам розвалив його, а тепер крутюсь, як гад, я боюся правди — вона сувора! Ах, Людя!.. Правда там, де свята природа, де землю поливають кривавим потом праці, де я здобув колись робочу дисципліну і тепер чую в замученій душі ніжний, тихий голос матері; вона кличе мене до свого лона! Туди, туди лечу думками, там я здобуду дисципліну нравственну!
В а 111 н а. Це мрії. Не обманюй себе: нікуди ти не поїдеш, повір мені, що...
Вбігає Крамарюк.
ЯВА VII Ті ж і Крамарюк.
Крамарюк. Ради бога! Бога ради! Іван Макарович, Людечка! Ідіть в театр! Спектакль задержали, партер стука, гальорка кричить, свистить, полиція требує починать; Луп біга, лається, б’ється об куліси головою. Кактус і портний поховались від нього на колосники,— прямо світопредстав-лення!
Іван. А!.. Суєта! Ходім! (Бере шапку.) Сьогодні, Стьопа, після спектакля — їдемо!
Крамарюк (потираючи руки). Вечерять?
Іван. На по-ку-ту!
Ваніна. Ах, Ваня, не обманюй себе: нікуди ти не поїдеш!
І в а н Ні, ні, ні! Я не обманюю себе! Егоїзм, суєтні бажання хмарою нависли надо мною, оповили мене ласощами, як дитя сповивачем, отруїли мій мозок, я учадів, віддався на волю житейського моря і потеряв свою ѵволю, а дев’ятий вал, голублячи, ніс мене до скелі, щоб розбить!.. Тепер у мене чад пройшов, скеля ще далеко, я поборюсь усіма силами душі, випливу і в тихій, ясній пристані обновлюсь душею!
Ваніна. І твій кумир — театр — покинеш?
Іван (торжественно). Обмившись сам, і в храм іскуства я чистоту внесу!
Завіса.
ПРИМІТКИ
До видання ввійшли десять із вісімнадцяти оригінальних п’єс І. К- Карпенка-Карого: «Бурлака» (1883), «Розумний і дурень» (1885), «Наймичка» (1886), «Мартин Боруля» (1886), «Безталанна» (1886), «Сто тисяч» (1890), «Сава Чалий» (1899), «Хазяїн» (1900), «Суєта» (1903), «Житейське море» (1904). Всі вони зажили великої сценічної слави за життя драматурга і не сходять зі сцени в радянський час.
Принцип розташування творів — хронологічний.
Тексти подаються за сучасним правописом із збереженням морфологічних, лексичних, фразеологічних особливостей мови письменника і його персонажів. Зокрема, сучасного правопису дотримано при написанні слів «смієсся», «журисся», «дослужисся» і т. п. У виданні зберігається паралельне написання дієслів: сіда і сідає, ходе і ходить, вчить і вчити, бунтовать і бунтувати; іменників: сем’я і сім’я, люде і люди; прислівників: тілько і тільки, скілько і скільки, тогді і тоді, нігде і ніде і т. п. Історичні події, маловідомі імена і назви, вислови, іцо коментуються, позначаються в тексті суцільною цифровою нумерацією в межах твору. Том завершує пояснення малозрозумілих сучасному читачеві слів і виразів.
Перше видання творів І. К. Тобілевича: Збірник драматичних творів Івана Карпенка-Карого. Херсон, 1886. До нього ввійшли три п’єси: «Бондарівна», «Хто винен?» (перша редакція драми «Безталанна») та «Розумний і дурень».
Друге видання: Тобілевич І. К. Твори. Львів, 1897. До нього ввійшли гГєси, які протягом 1890—1896 рр. були опубліковані у львівських журналах «Правда» і «Зоря»: «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Безталанна», «Що було, те мохом поросло» (перший варіант «Підпанків»), «Чабан» (перший варіант «Бурлаки»), «Сербии» (перший варіант п’єси «Лиха іскра поле спалить і сама щезне»).