Прошение.
5-го июня прошлого 1885 года мною была отослана в С.-Петербургский цензурный комитет рукопись под заглавием «Збірник драматичних пієс Карпенка-Карого». Затем я был уведомлен, что эта рукопись передана в Главное управление по делам печати, которое переслало ее на просмотр Киевскому отдельному цензору.
Не имея сведений до сих пор о решении цензуры относительно названной рукописи, честь имею покорнейше просить Главное управление по делам печати известить меня, разрешена ли она к печатанию, и в случае разрешения выслать мне се для печатания.
При сем прилагаются две гербо'вые марки 60-тикопеечного достоинства.
А. Русов
г. Херсон, 1886 г., 10 февраля.
Жительство имею в г. Херсоне в помещении Губернской земской управы (Александр'Александрович Русов)».
На цьому документі — резолюція олівцем: «Русов уведомлен 13 июля, прошение препровождено цензору того же числа» (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 776, оп. 20, спр. 218, арк. 368).
І па завершення цензурної історії із збірником — ще один документ: «19 февраля 1886 г., № 688. Канцелярия Главного управлення по д[елам] п [ечати|, но приказанию г [опіодпна| начальника управления сим объявляет коллежскому аСессору А. Русову па поданное прошение, чго рукопись на мало-русском наречии под заглавием «Збирнык драматычных творив Ивана Кар-пенка» по рассмотрении ее в Главном управлении по д[елам] п [ечати] препровождена 13-го февраля на зависящее распоряжение к Киевскому отдельному цензору по иностранной цензуре» (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 776, оп. 20, спр. .218, арк. 370).
На звороті титульної сторінки «Збірника драматичних творів Івана Карпенка-Карого», який вийшов того ж 1886 р. в Херсоні з друкарні М. Аспера тиражем 1200 примірників, е цензорський дозвіл на друк, датований 1 березня 1886 р. Тут було вміщено тільки три п’єси: «Бондарівна», «Хто винен?», «Розумний і дурень». Чому не увійшла «Чортова скала»,— не відомо: чи з волі київського цензора, чи з волі видавця або самого автора.
Щодо «Чабана» «Бурлаки», то І. К. Тобілевич пе заспокоюється. Саме другий варіант, під назвою «Бурлака», він перейменовує па «В пору приїхали1», використовуючи для цього фразу з прикінцевої репліки Опанаса, чим намагається, очевидно, задобрити цензуру своєю лояльністю до царської влади, яка в п’єсі втілена в особах чиновників, що приїхали навести порядок у волості.
Текст третього варіанта п’єси деякий час зберігався у двох цензурованих списках: один — в українському відділі цензурованих п’єс Ленінградської державної театральної бібліотеки ім. А. В. Луначарського (№ 18349), де тепер його немає; другий — у фондах Державного музею театрального, музичного і кіномистецтва УРСР (№ 9317 с). А в ЦДІА СРСР у Ленінграді виявлено документи, які проливають світло й на цензурну історію третього варіанта п’єси.
’г' Головне управління в справах преси надсилає рукопис до Саикт-Петер-бурзького цензурного комітету, який знову звертається до послуг Н. О. Фрей-мана. Той не обходиться звичайною відпискою про цензуровану ним п’єсу, а пише нову рецензію, яку закінчує таким висновком: «Изображенное в драме угнетенное положение сельского люда, до крайности приниженного и развращенного, безнаказанно обкрадываемого и обезличенного, служит как бы живым протестом на несостоятельность нынешних мероприятий как к поднятию уровня развития народа в нравственном и умственном отношении.
так и к искоренению всевозможных злоупотреблений со стороны сельской власти, подтачивающих общественное благосостояние. Ввиду этих сообра^ жений цензор находит, что драма Карпенко-Карого по своей тенденции не удовлетворяет цензурным требованиям; а потому полагал бы признать ее неудобною как для печати, так и постановки на сцене...» (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 777, оп. 4, 1887 р., спр. 6, арк. 33).
Рецензія Н. О. Фреймана лягла в основу офіційної відповіді Санкт-Петербурзького цензурного комітету від 16 лютого 1887 р. до Головного управління в справах преси:
«Вследствие сообщения от 12 декабря за № 4317, рассмотрев пьесу на малороссийском наречии под заглавием «В пору приїхали! Драма в 5 діях Карпенко-Карого», С.-Петербургский цензурный комитет имеет честь донести Главному управлению по делам печати: [...] изображенное в драме угнетенное положение сельского люда, до крайности приниженного и развращенного, безнаказанно обкрадываемого и обезличенного, служит как бы живым протестом на несостоятельность нынешних мероприятий; как к поднятию уровня развития народа в нравственном и умственном отношениях, так и к искоренению всевозможных злоупотреблений со стороны сельской власти, подтачивающих общественное благосостояние.