Першу й другу премію на конкурсі здобули малохудожні і сценічно невправні п’єси — «Катря Чайківна» Надії Кибальчич (літературний псевдонім'— Наталка Полтавка) та «Мужичка» К. Ппсанецького (Ванчснка). Третю — з великими труднощами - - одержала драма «Украдене іцастя» І. Франка. Через кілька років, рецензуючи перший том «Драм і комедій» І. Карпенка-Карого, І. Франко написав про опубліковану там драму «Бурлака»: «Отся штука під назвою «Чабан» була на конкурсі Виділу крайового у Львові,— на тім самім, на якім першу премію одержала така безграмотна п’єса, як «Катря Чайківна», а другу премію одержав плагіат з Островського. Тільки тепер, прочитавши «Бурлаку», ми можемо до глибини душі завстидатися за наш тодішній' літературно-драматичний ареопаг» (Франка /. Зібр, творів. У 50-ти т. К-, 1981, т. ЗІ, с. 11). А ще згодом,
у статті «Іван Тобілевич (Карпенко-Карий)», написаній з приводу смерті драматурга, І. Франко повернеться до цієї теми і напише: «Всім пам’ятний також скандальний присуд галицького театрального жюрі, яким нагороджено одну зовсім недоладну п’єсу і одну переробку, а усунено між речі, не варті премії, талановиту і наскрізь оригінальну працю Тобілевича» (Франко /. Зібр. творів. У 50-ти т. К-, 1982, т. 37, с. 376).
Важко розгадати, чому автор надіслав В. Лукичеві не «Бурлаку», не «В пору приїхали!», які так само, як і «Чабан», не здобули дозволу на друкування й виставлення в Росії, а перший варіант драми. Адже ті незначні зміни, які спостерігаються у третьому варіанті (другий до нас не дійшов) порівняно з першим, свідчать, що автор прагнув соціально загострити образ бурлаки Опанаса Зінченка.
Рукопис першого варіанта — «Чабан» через деякий час був опублікований В. Лукичем у львівському журналі «Зоря» (1895, № 18—22).
Коли ж діло дійшло до друкування першого тому «Драм і комедій», то автор запропонував не перший її варіант — «Чабан», а другий — «Бурлака», який був майже ідентичний тексту третього. Якщо другий і третій варіанти були ідентичні, то напрошується висновок, що автор повторно подав до друку другий варіант.
Перший том «Драм і комедій» Івана Тобілевича (Карпенка-Карого) вийшов в Одесі 1897 р. в друкарні Південно-російського товариства друкарської справи з цензурним дозволом від 24 вересня 1896 р. Том відкривався драмою «Бурлака».
Успіх окрилив автора настільки, що він відважився звернутися за дозволом виставляти п’єсу на сцені. Але послав не рукопис, а друкований перший том з таким супровідним листом:
«В Главное управление по делам печати, отделение драматической цензуры коллежского секретаря Ивана Тобилевича. литераіурный псевдоним Карпенко-Карый Прошение.
Вместе с сим я отправил заказною бандеролью первый том драм и комедий моего сочинения, на малорусском языке. Между другими пие-сами помещена драма в 5 д. «Бурлака», еще не игранная на сцене.
Покорнейше прошу Главное управление, сделав надпись на первом томе о дозволении к представлению на сцене еще не игранной пиесы «Бурлака» и других, помещенных в этом томе и уже дозволенных к представлению раньше пиес,— один экземпляр возвратить мне через Елисавет-градское городское полицейское управление по жительству моему в квартире Александра Макеева (Большая улица, дом Остроухова).
Коллежский секретарь Иван Тобилевич.
25 февраля 1897 года:
Елисаветград» (ЦДІА СРСР у Ленінграді? ф. 776, оп. 25, спр. 7,
1897 р., арк. 13 і зворот).
Через деякий час Санкт-Петербурзький цензурний комітет, якому
ЗО квітня 1897 р. було доручено розглянути цю справу, відповів Головному управлінню в справах преси 5 травня 1897р.:
«В Главное управление по делам печати. 5-го марта за № 1829 канцелярия Главного управления по делам печати препроводила пьесу' на малороссийском наречии: «Бурлака» — драма в 5 д. И. Тобилевича дляѵ доставления заключения — имеет ли пьеса эта быть дозволена для сцены.