Микола Карпович довго нічого не відповідав. Лист від нього прийшов лише на початку листопада. Він поздоровляв брата Івана з тим, що п’єса «Розумний і дурень» одержала дозвіл цензури від ЗО жовтня 1885 року» (там же, с. 216—217).
П. К. Саксаганський у своїх спогадах засвідчив: «У Миколаєві Садовський одержав від Карого дозволену цензурою п’єсу «Розумний і дурень». Читали п’єсу, їдучи на пароплаві до Херсона» (Саксаганський //. (Тобілевич П. К.) • По шляху життя, с. 96). Це твердження дозволяє визначити час одержання М. К. Садовським рукопису комедії «Розумний і дурень»: між 24 квітня і 15 травня 1885 р., оскільки трупа М. Л. Кропивницького, в якій працювали М. К. Садовський і П. К. Саксаганський, саме в цей час гастролювала у Миколаєві. До Херсона трупа переїхала з Миколаєва
16 травня 1885 р. Однак П. К. Саксаганський помилився, стверджуючи,
ШОМ. К. Садовський одержав уже дозволену цензурою п’єсу «Розумний і дурень». Насправді ж М. К. Садовський сам послав п’єсу до цензури:
«В Главное управление по делам печати, в театральное отделение драматической цензуры артиста Николая Карповича Садовского Прошение.
Представляя при сем приобретенную мною от автора пьесу «Розумний і дурень» в двух экземплярах, имею честь покорнейше просить о разрешении ее для постановки на сцене, выслать по рассмотрении по следующему адресу, через Елисаветградское цензурное полицейское управление для передачи мне в д [еревню] Кордашевку. При сем прилагаю две марки 60 коп. достоинства.
Артист Н. Садовский.
1885 года, 5-го сентября, г. Киев» (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 776, оп. 25, 1885 р., спр. 3-П, арк.16).
10 вересня 1885 р. Головне управління в справах преси за № 3109 переслало примірник п’єси на розгляд до Санкт-Петербурзького цензурного комітету. Процензуру вати п’єсу,було доручено Н. О. Фрейма ну, на підставі доповіді якого комітет прийняв рішення рекомендувати п’єсу до вистави (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 777, оп. З, 1885 р., спр. 5, арк. 103, 135—136, 138—139). 28 вересня 1885 р. за № 1788 Санкт-Петербурзький цензурний комітет доповів про це Головному управлінню в справах преси, яке прийняло остаточне рішення про дозвіл п’єси до вистави (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 776, оп. 25, 1885 р., спр. 3-П, арк. 18—19).
У Ленінградській державній театральній бібліотеці ім. А. В. Луначар-ського за № 23326 зберігається цензурований список п’єси: «Розумний і дурень. Комедія в 5 діях. Соч. Ивана Карпенка». На титулі є цензорська резолюція: «К представлению дозволена. Цензор драм [атических] сочинений. 20 октября 1885 г.». До того, як п’єсу «Розумний і дурень» надіслав до цензури М. К- Садовський, вона була включена О. О. Русовим до «Збірника драматичних творів Івана Карпенка», надісланого до цензури в Петербург
5 червня 1885 р. Дозвіл до друку одержано аж 1 березня 1886 р. в київській цензурі, а збірник вийшов друком того самого року в Херсоні.
Тим часом відбулася вже прем’єра вистави комедії «Розумний і дурень».
У спогадах М. К. Садовського читаємо: «Трупа під орудою М. Л. Кропив-ницького почала літній сезон 1885 р. в Миколаєві і закінчила сезон зимовий в Одесі. В цей сезон Карпенко-Карий прислав мені свої дві п’єси: «Розумний і дурень» і «Бондарівна». Обидві я Послав до цензури і коли відібрав дозвіл, то вони вперше пішли в Одесі, де мали величезний успіх» (Садовський М. К. Мої театральні згадки, с. 15). У спогадах П. К. Саксаганського знаходимо уточнення цієї інформації: «В Одесі поставили обидві п’єси Карпенка-Карого. Першим пішов «Розумний і дурень». Головні ролі грали: Каленпка — Кропивпицький, жінку його — Псревсрзєва, Михайла — Са-довськпй, Данила — Саксаганський, Мар’яну — Запьковецька, матір її — Затиркевпч. Кропивпицький грав хороше, Затиркевич теж. Садовський грав добре, але підбільшив характер Михайла: він зробив з нього надзвичайного злочинця. Загримувався рудою, веснянкуватою потворою. Зань-ковецька, як артистка, ролі не зіпсувала, хоч роль Мар’яни не для неї. Тут треба вміти вичитувать резонерські монологи, чого Марія Костівна не вміла, а драматичного в ролі нічого нема; було хороше, та не для Заньковецької. Я старався, а грав поганенько: Кропивницький своїми вказівками зіпсував мою роботу. Після гарячого монологу (в кінці другої дії) треба було мені стояти в позі, як і слід, скінчивши високу сентенцію; а Марко Лукич примусив мене стати навколюшки, а потім, ніби помолившись, бадьоро вийти