Так зароджувався сюжет «Наймички». Мозок Івана Карповича діяв тоді «безперебійно» й без відпочинку. Спав він дуже мало, і я почала турбуватися про його здоров’я.
— От закінчу «Наймичку», тоді й відпочину,— заспокоював він мене.— Треба писати, коли є про що і коли душа прагне роботи [...].
Немало праці поклав Іван Карпович на створення дорогого для нього образу дівчини, сироти, яка рано втратила свою матір і опинилась сама-однісінька на білому світі, без родичів і будь-якої ласкавої опіки. Оповідаючи мені про можливий зміст нової п’єси, в якій та знедолена сирота мусила бути головним персонажем, він цілком випадково назвав її Харити-ною. Так те ім’я й залишилося в п’єсі, він його вже не міняв. Дівчини, такої точнісінько, якою він збирався намалювати свою героїню в «Наймичці», він, звичайно, не бачив, але окремі її риси спостерігав у сгльських Дівчат. Тому його Харитину можна з певністю назвати збірним жіночим образом. У ньому сконцентрувались всі ті характерні особливості молодої дівчини, які захоплювали автора» {Тобілевич С. Мої стежки і зустрічі, с. 213—215). І далі: «Поставити Харитину в остаточне, кругле сирітство, зберігаючи життєву правду, виявилось не так уже й легко для письменника [...}. Тому він аж тричі писав зміст п’єси, не задовольняючись ні однією версією. [...]
Нарешті, вузлик інтриги було ним зав’язано, зміст накреслено і весь сюжетний матеріал розподілено по окремих діях. [...]
— Нехай трохи відстоїться,— сказав він, ховаючи свій зошит з планом і змістом «Наймички» (там же, с. 216). Ще далі С. В. Тобілевич стверджує, що «після того, як була здійснена постановка обох п’єс, дозволених цензурою» (там же, с. 221), тобто, після прем’єр «Розумного і дурня» (9 січня 1886 р.) і «Бондарівни» (31 січня 1886 р.), «Іван Карпович з новим запалом узявся до створення «Наймички». Тепер уже він дуже мало говорив, а весь час був заглиблений у свою творчу роботу» (там же, с. 221). «Нарешті, п’єсу було закінчено й переписано аж двічі, один раз для обробки її остаточно, а вдруге — спеціально для цензури. То було на початку березня місяця 1886 року» (там же, с. 222). Влітку 1886 р. до Новочеркаська прибула українська трупа М. Л. Кропивницького, але на цей раз без нього, під тимчасовим керівництвом М. К. Садовського. «Скориставшися з перебування братів у Новочеркаську,— пише С. В. Тобілевич,— Іван Карпович [...] прочитав їм «Наймичку». Вона давно вже була на розгляді театральної цензури, і ми чекали на її повернення до нас з дня на день. П’єса дужеспо* добалась усім, але кінець її викликав деякі зауваження з боку Саксаганського. Він радив трохи змінити його, викинувши останні слова адвоката: «От так проісшествіє». Казав, що вони можуть розхолодити драматичний настрій у публіки. Іван погодився з ним, переробив кінець, і п’єса ставилась на кону без отих слів. У кінці травня ми одержали цензуровану «Наймичку». Дозвіл на її показ мав дату: «9 травня 1886 року». На сцену вона потрапила 15 липня того ж самого року. Трупа переїхала тоді до Ростова, де й відбулась прем’єра» Дтам же, с. 231).
Цензурна справа з розглядом «Наймички» Н. О. Фрейманом збереглася у фонді Санкт-Петербурзького цензурного комітету (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 777, оп. З, рік 1886, спр. 10, арк. 53, 73—75, 123, 153—155).
■. ' Поданий до цензури’список п'єси зберігається в Ленінградській державній театральній бібліотеці ім. А. В. Луначарського (№ 47454). На титулі напис: «Наймичка. Драма в 5 діях Карпенка-Карого». І цензорська резолюція: «К представлению дозволено. Цензор драмат [ических] соч[ішений].
5 мая 1886».
У спогадах М. К. Садовського читаємо: «Трупа зоставалася під моєю орудою і грала весь літній сезон у Ростові та Новочеркаському. В цей же таки сезон прийшла з цензури п’єса «Наймичка» Карпенка-Карого, і в тому ж таки Ростові була вперше виставлена.
Що сказати про першу цю виставу? На виставу приїхав крадькома з Новочеркаського сам К.-Карий і, сидячи в театрі, плакав. «Наймичка» так захопила всіх, і слухачів, і акторів, що були такі сцени, де й публіка, і актори, і навіть суфлер, якому це зовсім не належить, плакали, захльобуючись сльозами. П’єса зразу сподобалась публіці і пройшла
з великим успіхом кілька разів» (Садовський М. /С Мої театральні згадки, с. 16).
Про це ж є і в спогадах П. К- Саксаганськаго: «З Новочеркаська трупа переїхала до Ростова. Тут уперше була поставлена «Наймичка» 15 липня І886 року. На виставу приїздив автор і був задоволений. Після четвертого акту він сказав мені: «Я думаю, що ти вже ніколи не проведеш так цю сцену». За цензурованим примірником сцена кінчалась так: «Мелашка. А вам що? Ледачому туди й дорога. Нащо вона вам здалася? Хіба я вас не кохаю? Цокуль. Та відчепись ти к чорту з коханням: в печінках уже воно в мене сидить. (Завіса)».