Йдеться про полярні позиції в поглядах на стан і перспективи української культури, які виявляли український та російський ліберально-демократичний письменник Д. Л. Мордовець (Мордовцев), котрий, живучи у Петербурзі, прихильно писав про вистави трупи М. Л. Кропивницького, і російський буржуазний журналіст, видавець, театральний критик і драматург
О. С. Суворін, який на сторінках власної пресловутої газети «Новое время» образливо писав про українську мову і драматургію, однак не міг приховати свого захоплення від майстерності «малоросійських» акторів. Статті
О. С. Суворіна були видані у збірнику «Хохлы и хохлушки» (Спб., 1907). У рецензії на виставу «Наймичка» («Новое время», 1886, 12 грудня) він писав: «Наивность простой девушки, что-то милое, детское увидел я только теперь. И как она просто сказала Панасу, что любит его, и как заплакала она, когда он грубо оттолкнул ее! Это был детский плач со всхлипыванием, которые нет-нет да и прорывались во время разговора. Иначе эта робкая и наивная душа и не могла плакать, как по-детски трогательно и жалобно. Ни одного фальшивого звука, ни одного жеста, которые бы противоречили цельно замеченному типу. Вот где истинный талант, вот где настоящее актерское творчество, напоминающее Мартынова и Щепкина». І далі: «Она только раз выходит из себя, когда «хозяин» говорит ей, что «прошлого», ее невинности и честности, уже не іюротншь. Это страшное сознание повергает девушку в такое мучительное отчаяние, какое можно видеть только в жизни, да и то в исключительных случаях. И рыдания, и гнев на себя и на весь мир, и какие-то стоны отчаяния и муки повергли зрителей решительно в оцепенение. Никогда ничего подобного я не видел на сцене. Это выше описания, выше того впечатления, которое подсказывают рукоплескания и крики «браво» (Суворин А. С. Хохлы и хохлушки». Сиб., 1907, с. 16, 18—19).'
У зв’язку з високою оцінкою О. О. Суворіним Заньковецької в «Наймичці» І. К. Тобілевич у листі до М. К. Садовського і М. К. Заньковецької в січні 1887 р. пише: «Это успех не только театральный, нет, это успех, за который любящие свою родину южане должны вовеки веков помнить имя артистки. Должны иметь се портрет и, передав его потомству, сказать: вот талант, который показал перед всеми, что [наш язык] не есть язык только чабанов, а что на нем можно писать и приводить в трепет'узурпаторов художественною передачею простейшей истории!» (Державний музей театрального, музичного і кіномистецтва УРСР, № 1525).
Подається за вид.: Тобілевич (Карпенко-Карий) Іван. Драми і комедії, т. 1, с. 283—381.
1 Ходім турка воюват ь...— варіант української народної пісні «Ходім турка воювать».
2 Соломон (?—928 до н. е.) —цар Ізраїльсько-Іудейського царства у 965—928 рр. до н. е. Згідно з біблійною традицією уславився надзвичайною мудрістю. За легендою, він автор деяких книг Біблії (у тому числі «Пісні пісень»).
3 Осиковат а.— В колишньому Єлисаветградському повіті було два села з назвою Осикувате: одно з них тепер у Кіровоградському районі, друге — в Бобринецькому на Кіровоградщині.
4 О й п а г о р і, и а горі..- варіант української народної пісні «Ой на горі, на горі».
МАРТІНІ БОРУЛЯ Комедія в 5 діях
Вперше надруковано у львівському журн. «Зоря», 1891, № 7, с. 127— 131; № 8, с. 149—152; № 9, с. 167—172; № 10, с. 187—191.
Вперше виставлено трупою М. Л. Кропивиицького у травні — червні
1887 р. в м. Новочеркаську.
Про початок роботи над п’єсою С. В. Тобілевич записала: «Ще не одіславши «Наймички» до цензури (тобто до початку березня 1886 р.— Р. П.), Іван' Карпович узявся ретельно працювати над «Мартином Бору-лею». П’єса, як то кажуть, була взята з сімейної хроніки Тобілевичів. Думка про ^еї давно вже зародилася в Івана Карповича, ще тоді, коли він, сидячи за палітурками, розповідав мені про прагнення Карпа Адамовича піднятися трохи вище над рівнем селянської верстви. Він говорив про значення показу на сцені, перед широким колом громадянства, трагічного становища поневоленої людини, яка борсається в лабетах безправності, бажаючи добитись хоч якихось куценьких прав.